Бронзове послання українського скіфа-ветерана

бронзові скіфські наконечники

Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы.
Попробуйте, сразитесь с нами!
Да, скифы — мы! Да, азиаты — мы,
С раскосыми и жадными очами!

Цю сновидну та антропо-фантасмагорічну маячню — вірш «Скифы», написав Александр Блок ще у 1918 році.

Що ж, про жадібність очей, чи інших частин тіла скіфів наразі важко судити (на відміну від їх «прямих нащадків» за Блоком), а от про військову звитягу — цілком, адже археологічні розкопки дозволяють.
Ще давньогрецькі історики описують скіфів як хоробрих воїнів, «кожен з них — кінний стрілець», бо зброя становила неодмінну приналежність всіх чоловіків, а нерідко і жінок (привіт амазонки).

Очікувано що у кінників Скіфії найбільш розповсюдженою та знаменитою зброєю були лук та стріли —про що красномовно свідчать зображення на предметах торевтики, монетах та розписах античної кераміки.

Скіфи-лучники
Зображення скіфських лучників на предметах торевтики та посуді.

Скіфський лук був композитним (зроблений з різних матеріалів, щільно з'єднаних між собою, що дозволяло досягти найбільшої ефективності), стріли, як і у всі часи, складалися із трьох частин — вістря, древко та оперення.
Зазвичай довжина їх становила 40-70 см, хоча відомі і знахідки стріл завдовжки до 80 см  що говорить про можливість використання скіфами й довших луків.
Бронзові вістря стріл вироблялися у ремісничих центрах — ними були лісостепові скіфські городища, на більшості з яких зафіксовано рештки металообробного ремесла, а також у античних містах Причорномор'я. А от залізні вістря стріл, а також виточені із кістки використовувались рідше.

Нажаль повне збереження дерев’яних  предметів у давніх похованнях майже неможливе тому саме вістря стріл, незважаючи на статусність поховання, є наймасовішими знахідками. Наприклад у нашому, про який мова буде далі, їх було 26 (і це при тому що поховання вщент пограбоване).

Скіфські бронзові наконечники
Знахідки з поховання – бронзові наконечники для стріл.

У 2017 році, під час охоронних досліджень експедиції НДЦ «Рятівна археологічна служба» під керівництвом Олександра Супруненка та В’ячеслава Шерстюка біля Покровської Багачки (бувший Хорольський район) було досліджено кілька насипів курганного могильника з похованнями скіфського часу.
Під одним з насипів містилося чоловіче захоронення, яке може бути датоване V ст. до н. е., напевне, — другою половиною цього століття. Поховання було значною мірою пошкоджене грабіжницькими перекопами, останній та найбільший із яких, вірогідно, належить до козацької доби.
Серед знахідок були уламки залізного виробу (можливо кинджала) та бронзові наконечники стріл: двадцять трилопатевих кількох видів, та шість тригранних (також різних, базисних та з прихованою втулкою).

Скіф з Покровської Багачки
Курган II, Поховання № 9. Охоронні дослідження 2017 року.

У кількох екземплярів збереглися волокна дерев’яних древок та майже всі мали ливарний брак у вигляді отвору-недоливки. Останній факт та незадовільний стан збереження (що може вказувати на погану якість литва з якого вони були виготовлені) натякає на те що до могили були покладені не найкращі зразки цього озброєння, що в цілому може свідчити про поховання тут воїна далеко не «царського роду» (за антропологічними визначеннями, у могилі знаходився чоловік у віці 50-55 років, тобто своєрідний «ветеран»). Сагайдачний набір вкладається у хронологічний діапазон від останньої третини V до початку ІV ст. до н.е. 

Вертаючись до російських віршованих «Скифов» хочеться відзначити дещо пророче, до моторошного детальне, зображення тим же Блоком нинішніх «освободителей» України які, як виявилось, часто «тут просто для насилия»:

«Мы любим плоть — и вкус ее, и цвет,
И душный, смертный плоти запах…
Виновны ль мы, коль хрустнет ваш скелет
В тяжелых, нежных наших лапах?
Привыкли мы, хватая под уздцы
Играющих коней ретивых,
Ломать коням тяжелые крестцы,
И усмирять рабынь строптивых…» 

Але якби руській поет трішки глибше розібрався у скіфській проблематиці, то знав би що дослідники схиляються до думки що столицею Скіфії був Герр «у верхів’ях Борисфену», згодом — у Неаполі Скіфському в Криму, а землероби-«скіфи», автохтонні племена що жили поруч зі скіфами, мали за свій політично-адміністративний центр Гелон, який багатьма пов’язується з Більським городищем. 

Тож уся Скіфія у всі літописні віки — це сучасна Україна! 

І можливо б тоді він завіршував би своїм лаптєтногим, жадібним до крові, нащадкам замість наведених на початку рядків збоченої фантазії слова батька історії:
 «Серед усіх відомих нам народів тільки скіфи мають одне, проте найбільш важливе для людського життя мистецтво. Воно полягає в тому, що жодному ворогові, який нападе на їхню країну, вони не дають врятуватися...». Геродот, «Історія» (431-425 рр. до н. е.).

лип 01, 2022
30
1
min read