Будівля центру археології Полтавської області

Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області
Будівля центру археології Полтавської області

Ми розповімо про історію цього будинку, що у свій час був своєрідним імпровізованим штабом патріотично-налаштованих українців, та, зокрема, осередком полтавського інтелігенства, й називався «Українським клубом», якому 9 листопада буде 106 років від дня заснування.

Чи знали ви, що будівля Центру археології – свідок Української революції 1917-21 років, де збиралася політична еліта суспільства?

Мало хто з полтавців знає, що будинок зберіг пам’ять про доленосні події нашої держави. Тут базувалися відомі громадські об’єднання, зустрічалися видатні українці — верхівка українського інтелігентства і активістів початку ХХ століття — Михайло Грушевський, В’ячеслав Липинський, Микола Міхновський, Дмитро Щербаківський, Федір Вовк та інші, а зараз розташовується заклад Центру археології.

Збудована будівля у кінці 1880-х рр., добудована на початку ХХ ст. Споруджувався цей півтораповерховий будинок для розміщення лікарняного закладу — гінекологічної поліклініки. Кажуть що тут існували й лікарняні палати, а в цокольній частині збереглося приміщення великого вугільного складу. Та на 1910-ті рр. про існування лікарняного закладу вже почали забувати. Приміщення виставили на продаж і невдовзі пристосували для інших цілей. І саме цей етап існування будинку залишив помітний слід у міській, а то й загальноукраїнській історії, визначивши наступну долю будівлі як потенційної пам’ятки української історії. Звісно, про згадані історичні події за радянської доби впродовж трьох чвертей століття намагалися зовсім не згадувати...

У часи радянської влади, на деякій території України діяла громадська організація «Просвіта». Через чотири роки після першої заборони «Просвіти», у квітні 1910 року, в Полтаві засновується Український клуб. Серед ініціаторів його створення — Панас Мирний; депутат першої Державної Думи, у майбутньому діяч Української Центральної Ради Павло Чижевський; історик, журналіст і письменник Григорій Коваленко; історик, археолог, етнограф Лев Падалка; один із засновників першої політичної сили першої політичної сили на теренах Центральної і Лівобережної України – Революційної Української Партії Кость Шаревський та інші.

Відкриття Українського клубу відбулося у суботу 9 листопада 1913 року. В числі запрошених гостей були видатний український учений-історик і громадський діяч Михайло Грушевський, редактор часопису «Рада» Андрій Ніковський, автор маніфесту «Самостійна Україна», один із фундаторів «Братства тарасівців», Микола Міхновський та інші. Український клуб об’єднав декілька десятків представників української інтелігенції Полтави, загалом — близько 120 осіб.

Значним культурним явищем була бібліотека Українського клубу, що нараховувала 2 тисячі томів. Приміщення використовувалося для громадсько-культурних заходів, зокрема зібрань музичних товариств, нарад членів товариства «Боян», «Просвіти», різних публічних заходів.

Щоправда, окремі з них, найбільш «небезпечні», заборонялися владою ще задовго до їх реалізації, так би мовити, у самому зародку. Так, лекції В. М. Щербаківського з археології та історії України (українською мовою) ще до їх початку були заборонені адміністрацією, як і загальні збори та урочисте засідання з приводу столітнього ювілею Т. Г. Шевченка, що мали відбутися в помешканні Клубу 25 лютого 1914 р.

Втім, за гетьмана П. Скоропадського тут, у лекційній залі Клубу, вже відбувалися популярні лекції професора В. О. Щепотьєва про українські народні думи та пісні, українських письменників-земляків; проходили перші заняття Українського народного університету (з 8 квітня 1918 р.). Цю громадську фундацію було засновано при Народному музеї Полтавщини (сучасний Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського) і діяла вона до 1920 р. Очолював згаданий українознавчий лекторій на громадських засадах завідувач відділу археології музею В. М. Щербаківський (1876–1957). Лекторій збирав на заняття не тільки місцеву інтелігенцію, а й більшість свідомих українських сил міста, всіх, хто цікавився історією, археологією, літературою, історією мистецтва і природою краю, сприяв підвищенню освітнього рівня полтавців, становленню місцевого краєзнавства.

Перелічуючи проведені заходи, зазначимо, що протягом 1917–1918 рр. Клуб проводив і концерти на користь бідних учнів українських гімназій, і збір коштів на відкриття Історико-філологічного факультету, в тому числі шляхом організації виступу відомого артиста Швеця. Крім того, в приміщенні Клубу постійно велася передплата на українські періодичні видання.

Деяка зміна курсу в роботі клубівців була визначена ще на самому початку, коли під час перших культурно-просвітніх заходів Клуб стояв напівпорожній. Аби привернути увагу пересічного полтавця до своєї діяльності і водночас поліпшити фінансові справи, тоді було вирішено дозволити провадити тут «азартні» ігри, «в першу чергу на шмен-дефері». До того ж, тут містився один з кращих більярдів у Полтаві! Прийнятий старшинами дозвіл на офіційно заборонені ігри й давав Клубові тривалий час значні прибутки, інколи до 200–300 крб. на добу. У якійсь мірі виправдовувало таку діяльність лише те, що ці ж самі гроші незабаром йшли на українські справи (хоча дискусії в цій площині між старшинами відбувалися досить гострі).

З метою поповнення каси приміщення Клубу нерідко використовувалося не за прямим призначенням: так, у липні-серпні 1916 р. полтавські часописи містили оголошення такого змісту: «В украинском клубе, Сретенская, 37, д. Гальченко даются обеды на свежем сливочном масле…», до 1917 р. на традиційні дні «білої квітки» поряд ставили кіоск, прибраний килимами, плахтами та рушниками, де продавали «білі квіти», а восени 1918 р. в Клубі відбувся представницький міський шаховий турнір.

Та невдовзі приміщення Українського клубу стало осередком військової роботи. Впродовж 1917 року Клуб неодноразово відвідував товариш голови Української військової громади м. Полтави В’ячеслав Липинський, який у цей період брав активну участь в українізації військової частини. Враховуючи настрої солдатів, В. Липинський уже навесні 1917 р. вдався до спроби українізувати свій кавалерійський підрозділ. Для цього в Полтаві спеціально для частини було виготовлено синьо-жовтий прапор, на якому вишиті Шевченкові слова: «В своїй хаті своя сила, і правда, і воля». Цей прапор прикрашав залу Українського клубу під час засідань Української військової громади.

Згодом у грудні 1917 р. тут, по вул. Стрітенській, 37, містився штаб Першого українського козацького ім. гетьмана Богдана Хмельницького полку — першого регулярного підрозділу Українського війська.

«Від того часу як прибув перший український ешелон з Київа, в Клубові розташувався український штаб, — згадує вже на еміграції В. Андрієвський. — З надвору проти воріт грізно виглядав броневик. Коло воріт стоять вартові з багнетами і, крім військових, нікого до будинку не пропускають. В будинку містилася канцелярія штабу і завжди відділ озброєних жовнярів, які там і спали».

Український клуб діяв легально неповних п’ять років у далеко не найсприятливіших умовах. Наприклад, у грудні 1915 р. його було тимчасово закрито під надуманою причиною — влаштування на цих площах військового шпиталю, а в 1919 р. зачинено остаточно після приходу більшовиків і денікінців, а після захоплення білогвардійськими частинами Полтави, в Українському клубі було влаштовано погром.

Історія будинку за подій Української революції не завершилася розміщенням тут полкового штабу та закриттям більшовиками Полтавського клубу. Вона була примножена фундацією у ньому першого вищого навчального закладу в Полтаві — Історико-філологічного факультету — попередника Полтавського інституту народної освіти. Після закриття Українського університету будинок по вул. Стрітенській, 37 деякий час використовувався як бібліотека та службовий корпус Полтавського інституту народної освіти. Тут проходили заняття з перепідготовки вчителів. Будинок «пережив» Другу Світову війну й не був зруйнований під час німецьких бомбардувань 1944 р. У повоєнний час тут знаходилася Полтавська міська рада та підрозділи міськвиконкому. З 1949 р. приміщення було надане Полтавському музичному училищу (з 1953 р. — імені М. В. Лисенка), яке розміщувалося тут до 1971 р. З осені 1993 р. у приміщенні курсів розміщується Центр охорони та досліджень пам’яток археології.

***
Як невелика данина тим буремним подіям та з нагоди 150-річниці від Дня народження видатного історика, на фасаді будинку 26 вересня 2016 року було відкрито пам’ятну дошку Михайлові Грушевському. Наступним кроком вбачаємо необхідність збереження даної будівлі як пам’ятки історії, для чого в найближчі рік-два планується виконати відповідні роботи.

За матеріалами:

  • В. Мокляк, Т. Пустовіт, О. Супруненко. Будинок українського клубу в Полтаві: пам’ятка історії доби національного відродження та Української Революції». // ЦП НАН України і УТОПіК; ДАПО; ПКМ ім. В. Кричевського; ЦОДПА. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2016.
  • Пустовіт Т. Український клуб у Полтаві // Журнал «Пам’ятки України №8, 2014.
  • Ревегук В.Я. Полтавщина в перший рік Української революції. Доба Центральної Ради (березень 1917-квітень 1918 рр.) // Полтава: АСМІ, 2007.
  • М. Рудинський. Архитектурне обличчя Полтави. / / З друкарні Рабиновича. Накладом газети «Рідне Слово». 1919.
лис 08, 2019
225
1
min read