Історичний маршрут: "Українські Афіни Полтавщини"

Графіка Юлії Деркач

Презентуємо новий історичний маршрут, що розповідає про цвіт дворянської інтелігенції Полтавщини на рубежі XVIII – на поч. XIX ст.

Вітром історії знесено безліч пам’яток культурної спадщини людства. Так, час безжалісний! Але дуже часто нещадними до культурних надбань попередніх поколінь виступають саме люди, і в цьому відношенні Україні у ХХ ст. не дуже пощастило.

Та завдяки сучасним технологіям ми маємо можливість здійснити хоча б віртуальну подорож до минулого, щоб ближче познайомитись як із самими старожитніми пам’ятками нашої держави, які не дійшли до нашого часу, так і з тими подвижниками, які за непростих умов сучасної їм дійсності створювали підвалини для подальшого розвою українства.

І особливо це стосується неоднозначного періоду першої половини XIX ст, коли в надрах поневоленої сусідніми імперіями України визрівали умови для майбутнього відродження української культури та державної думки.

Наприкінці XVIII – на поч. XIX ст. в Україні відбувався процес завершення демонтажу козацького автономного устрою та прискорення інтеграції колишньої Гетьманщини в державні структури Російської імперії. Остання, перебуваючи на піку своєї могутності і впливу, та отримавши в результаті зовнішньої експансії великі територіальні надбання, намагалася якомога швидше асимілювати й остаточно поглинути як нові, так і раніше приєднані землі.

Успішному наступу на залишки «Старої України» сприяв той факт, що переважно позбавлені в попередні часи можливості отримати освіту, широкі маси населення залишались неписьменними та далекими від культури, та не мали жодної можливості протистояти наступу русифікації в усіх сферах життя. Колишня ж козацька еліта, будучи тим дуже тонким прошарком суспільства, який користувався благами вищої освіти, досить успішно, з імперської точки зору, і до того ж стрімко, перетворювалась на ще одну з гілок російського дворянства.

І саме в цей нелегкий час на теренах Полтавщини волею долі утворився здавалось би невеликий за кількістю охоплених ним осіб, але значний за своїми наслідками культурний осередок, ядром якого стала історична Миргородщина, чий вплив на подальший розвій культурного життя в Україні та навіть цілій Російській імперії взагалі, та формування української ідеї та українства зокрема, важко переоцінити.

Так сталось, що саме на території колишнього Миргородського козацького полку на поч. XIX ст. досить компактно проживали дійсно непересічні особистості, які при зовнішній лояльності до імперської влади та російської держави, пишались своїм козацьким корінням, шанували звичаї пращурів, і палко любили свою малу Батьківщину – «неньку Україну», не бажаючи її розчинення в «казані народів», яким була будь-яка імперія.

Український письменник Пантелеймон Куліш назвав «Українськими Афінами» маєток Кибинці під Миргородом, де в той час оселився після відставки з вищих посад імперії, широко знаний у всій Росії, Дмитро Прокопович Трощинський, перетворивши свій осідок на другу губернську столицю.

Але цю назву можна справедливо віднести до всієї території, яка примикала до резиденції відставного сановника. Адже управителем у його маєтку працював далекий родич Василь Опанасович Гоголь-Яновський, чиє родинне гніздо с. Василівка-Яновщина знаходилось неподалік. Зовсім поруч, в с. Обухівка, знаходився і маєток Василя Васильовича Капніста, а ще далі – с. Хомутець, яким володів і де тривалий час проживав також після відставки з вищих дипломатичних посад Іван Матвійович Муравйов-Апостол.

У цих же краях, у Великих Сорочинцях, жив і працював знаний далеко поза межами краю лікар та громадський діяч Михайло Якович Трохимовський. Був близьким до цього середовища і часто тут бував і Микола Григорович Рєпнін-Волконський, який майже два десятиліття, починаючи з 1816 р., займав посаду Малоросійського генерал-губернатора. Він виступав опікуном культурного життя Полтавщини, зокрема підтримував І.П. Котляревського, Д.М. Бантиш-Каменського, М.С. Щепкіна. До речі, після своєї відставки князь поселився в своєму маєтку у м. Яготин, на той час в межах Полтавської губернії (нині Київської обл.).

Ведучи мову про дворянські маєтки як осередки культурного життя в Україні поч. XIX ст. не можна оминути увагою і родинне гніздо спадкоємців одного з найбільш відомих родів Гетьманщини – Кочубеїв. І хоч сам власник садиби у Диканьці В.П. Кочубей за своїми поглядами кардинально розходився з вищеназваними нащадками козацької старшини, саме його володіння, завдяки перу М.В. Гоголя, стали символом безсмертя традицій та буття українського народу.

Тож ніяк не випадковим є той факт, що саме це досить масове культурне середовище, яке сформувалось на Полтавщині, витворило і дало путівку генію світового масштабу Миколі Васильовичу Гоголю, чий вплив на українську та російську літератури важко переоцінити. А особисті домашні захоплення та розваги нащадків славних козацьких родин стали підвалинами для формування нової української культури (театру, літератури, історіографії).

За умов, коли над українським народом нависла цілком реальна загроза втрати власної національної ідентичності, цьому в значній мірі завадили саме такі невеличкі осередки українського національного буття, на які перетворились садиби тих нащадків козацької еліти, які при збереженні лояльності до російської імперської влади не бажали відмовлятись від власного національного коріння та культурної спадщини предків.

Водночас, садибно-паркові комплекси, які наприкінці XVIII – на поч. XIX ст. будувались представниками давніх українських родів, виконували особливу художньо-естетичну функцію. Будівництвом палаців та господарських будинків займалися кращі архітектори, для оформлення їх інтер’єрів замовлялися спеціальні речі, поступово формувались чудові колекції прикладного та образотворчого мистецтва, багаті бібліотеки.

На час будівництва садиб склалась характерна для епохи класицизму триєдина схема побудови садибних комплексів: головний дім, об’єднаний флігелями, і великий парадний двір з парком. Для парків існувала усталена схема: регулярне планування біля ядра садиби і ландшафтне – на віддалі; трипромінність чи центричність в упорядкуванні алей; певна система в розподілі скульптур і малих архітектурних форм, фонтанів, альтанок, лавок, балюстрад та ін. Залишки тих маєтків, що збереглися, і натепер викликають чималий подив та захоплення, але, на жаль, переважно перебувають у запустінні.

Ці осередки, зокрема, були й сподвижниками археологічної науки. Так, зокрема, одного з описуваних у цьому маршруті діячів можна на разі назвати першим вченим-археологом не теренах Полтавщини. Але про це буде в наступних маршрутах. Віртуальна подорож «Українськими Афінами» дає можливість не тільки наочно, за допомогою світлин та описів, уявити вигляд втрачених осередків життя та побуту нащадків козацької еліти два століття тому, а й познайомитись з тими, хто був її найбільш яскравими представниками, своєрідним авангардом місцевого шляхетства, яким і формував його світогляд та культурні смаки.

Посилання на маршрут – https://map.codpa.org.ua/

Для того, щоб скористатися ним – зайдіть у розділ "Маршрути" й оберіть маршрут під номером 6 "Українські Афіни Полтавщини".

лют 23, 2021
122
1
min read