Закатована еліта: хто з науковців Полтавщини зазнав політичних репресій у ХХ ст., ч.2. Микола Макаренко

Графіка Юлії Деркач

Наступний матеріал з цього циклу стосується життя нашого вченого зі світовим ім’ям — Миколи Омеляновича Макаренка. Невтомний подвижник археологічної та історичної спадщини, й зокрема — фахівець у багатьох галузях гуманітарних наук, — цей науковець залишив нам ґрунтовний пласт своїх надбань в мистецтвознавстві, архітектурній галузі, велику кількість художніх та графічних робіт, власні мистецькі та археологічні колекції.

Але найпомітніший слід Миколи Макаренка — все ж таки в археологічній науці, в якій він залишив спадок у понад 150-и наукових розвідок, робив відкриття, що принесли йому міжнародну славу та визнання. Тому в переважній більшості його називають передусім археологом.

#репресована_наука_полтавський_слід

Микола Омелянович Макаренко — археолог, музеєзнавець та мистецтвознавець.

Микола Омелянович Макаренко
1. Портрет Миколи Макаренка в молоді роки. Авторство невідоме.
2. Фото з кримінальної справи (Архследдело 2-10471)
3. Меморіальна дошка на стіні Михайлівського Золотоверхого собору. 
   
Скульптор Юрій Багаліка.

У спадок залишив понад 170 наукових праць з археології, мистецтвознавства.
Серед них: «Художественно-промышленная керамическая школа имени Н.В.Гоголя в г. Миргороде Полтавской губернии» (1900 р.), 
«Перещепинский клад»
(1912 р.), «Могилы городища Полтавской губернии (1917 р.),
«Музей мистецтв Української Академії Наук»
(1924 р.), «Городище «Монастирище» (1925 р.), 
«Орнаментація української книги XVI-XVIII ст.
(1926 р.),
«Скульптура і різьбарство Київської Русі передмонгольських часів»
(1930 р.), 
«Маріупольський могильник»
(1933 р.). 

Ввів у науку термін «роменська культура». Боровся проти знесення культових українських пам’яток.

Книги Михайла Макаренка
1-2. Сторінки з книги «Трипільська культура на Україні»
       зі статтею Михайла Макаренка та його фотоілюстраціями.
3. Обкладинка книги «Орнаментація української книжки XVI - XVII ст.»
4. Обкладинка книги «Маріюпільський могильник».

4 лютого 1877 — 4 січня 1938.

Народився Микола Омелянович у родині козацького роду в селі Москалівці Перекопівської волості Роменського повіту на Полтавщині (нині — Сумська область).

Після Лохвицької гімназії отримав художню освіту спочатку в Петербурзькій школі малювання барона Штигліца. Саме тоді, під час навчання, молодого студента «навернуло на шлях» археології. Адже з дитячими та юнацькими роками Миколи Омеляновича співпали археологічні розкопки монументальних скіфських курганів, що велися у другій половині XIX - на початку XX ст. поруч із його рідним селом Москалівка.

Археологічна практика Макаренка розпочалася задовго до його вступу в Археологічний інститут. Перші археологічні розкопки, де він був в ранзі заступника начальника експедиції, відбулися в 1901 р. під Ромнами на городищі «Монастирище», де Макаренко науково виділив роменську археологічну культуру.

«Представлення» добутого на Монастирищі матеріалу привернуло увагу археологічної еліти до особистості молодого Макаренка. У 1902 році він вступає до Петербурзького археологічного інституту, входить до імператорської Археологічної Комісії та низки наукових товариств, й у тому ж році його беруть позаштатним асистентом в Ермітаж.  

Працюючи в Ермітажі, він став музеєзнавцем високого класу, пізніше застосувавши свій багатий досвід роботи з археологічними та мистецькими колекціями для розвитку музейної справи в Україні. Свої знання він передавав, викладаючи історію мистецтва та інші мистецтвознавчі курси у вищих навчальних закладах Санкт-Петербургу, Києва та Одеси, зокрема, й мистецьку спадщину Тараса Шевченка.

Вчений був єдиним, хто описав зібрання козацьких клейнодів, які зберігались в Ермітажі, й довів, що козацькі прапори були переважно жовтого та блакитного кольорів. Після цього колекція цих прапорів таємничо зникла. 

Протягом 1902-1919 рр. Макаренко починає активно займатися археологічними дослідженнями по всій Україні. На Полтавщині він здійснив обстеження околиць Опішні, досліджував селище скіфського часу поблизу с. Головач, городища і могильники слов’яно-руської доби в Роменському повіті, а також розкопав низку курганів скіфського часу в Броварках.

Ставши професійним археологом, Макаренко залишив після себе й велику кількість власних археологічних малюнків до своїх статей та публікацій колег, екслібриси, графіку, акварелі, ескізи обкладинок книг.

У 1908 р. втілює у життя перший в Україні пам’яткоохоронний проєкт у процесі дослідження унікальної дерев’яної Покровської церкви в Ромнах, спорудженої ще гетьманом Калнишевським. Молодий вчений організував її демонтаж у Ромнах, перевезення, встановлення у Полтаві та подальшу реставрацію цієї культової споруди.

В той час стрімко зростає авторитет Миколи Макаренка як археолога-практика. Показово, що у 1914 р. граф Мордвинов, власник угідь поблизу м. Каховка, де були розташовані скіфські кургани, запросив для дослідження одного з них саме Макаренка, виділивши на це 15 тисяч карбованців. Розкопки Першого Мордвинівського кургану увінчалися успіхом: було виявлене непограбоване поховання представниці царського роду з чималою кількістю золотих прикрас та інших поховальних артефактів.

Прикраси з Мордвинівського кургану
1-2. Фото знахідок із Першого Мордвинівського кургану
       
із зазначенням облікових номерів інвентарної книги Державного Ермітажу.
3. Пластинки із зображенням бородатої чоловічої голови
    Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова.

З 1908 по 1919 рр. Микола Макаренко – член Полтавської вченої архівної комісії та Полтавського церковно-археологічного комітету. Одним із перших зайнявся науковим вивченням монументального українського зодчества ХVІІ-ХVІІІ ст., розробивши власну методику комплексного вивчення старовинних храмових будівель – обміру, опису, виготовлення креслень інтер'єрів та планів споруд, їхнє перенесення на папір. Розроблену ним методику пізніше беруть на озброєння інші дослідники.

1918 року одним з перших українських вчених отримує громадянство УНР, і відмовившись від подальшої праці з більшовицькою владою, починає працювати в Києві. 

У складі Софійської комісії досліджує Софійський собор, пам'ятки Києва, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверховоого собору. З 1919 р. починає читати курс української археології, будучи обраним приват-доцентом у Київському Університеті та професором Української державної академії мистецтв.

Впродовж 1924-1929 років Микола Макаренко – дійсний член вже Всеукраїнського археологічного комітету. Діяльність Миколи Омеляновича в цій установі була дуже помітною: він розробляє «зразкову картку» для реєстрації пам'яток археології, порушує питання необхідності обліку й збереження архітектурних споруд князівської доби у Києві, вносить пропозицію взяти такі об'єкти під охорону держави й одразу береться за підготовку законодавчого регламентування охорони археологічних пам'яток давньоруського періоду. Ініціює й багато сил віддає опису та створенню фотоархіву архітектурних старожитностей, складає технічну документацію та кошторис для реставрації старовинних храмів. Лобіює ухвалення закону про кримінальну відповідальність за руйнування культурно-історичних об'єктів. Ці його ініціативи, фактично, заклали змістовне підґрунтя для майбутнього Товариства охорони пам'яток історії та культури України.

З такою ж наснагою продовжує й власні археологічні дослідження. Бере участь в археологічних розкопках Спаського Собору в Чернігові, Крейдищанського собору поблизу Сум. Загалом же Микола Омелянович приділяв археологічним матеріалам українського походження особливо пильну увагу: збирав репродукції всього, що могло бути цінним для історії українського мистецтва, фотографував подібні речі, малював ескізи до них, опублікував понад сімдесят стетей.

Малюнки Миколи Макаренка
1. Чумацька ложка. Лубни. Малюнок знайдений В. Грибом восени 2016 р.
2. Хата в селі Москалівка. 1920 рік.
3. Вид на городище з мосту. с. Ведмеже. 1920 р.

Протягом своєї діяльності у Києві він не приховує свого негативного ставлення до політики, що впроваджувалася комуністичним режимом в галузі культури через кілька років після жовтневого перевороту.

«Излишне нервно высказывался против сноса Петропавловской церкви на Подоле, резко выразил свой протест против сноса этой церкви перед представителями военных властей, которые должны были строить на том месте другое здание», — свідчив проти нього позаштатний співробітник Всеукраїнського Археологічного комітету Л. Дмитров.

Упродовж 1920-1925 рр. обирається директором музею Мистецтв ВУАН (нині – музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків), до відкриття якого Микола Омелянович сам доклав зусилля, працюючи у напрямку дослідження та збереження унікальних збірок Ханенків. У 1925 році за дорученням секції мистецтв ВУАН складає реєстр пам'яток Полтавщини.

«Целый ряд иных учреждений повесили мне на плечи. Работы за четыре года я выдержал столько, что уж теперь мне кажется такая нагрузка страшной. Круглый год работаешь как вол. Ни одного лета я не знал отдыха. Было время и именно тогда, когда по полгода не платили, я читал в шести-семи высших учебных заведениях. Словом, с 1919-22 г. в буквальном смысле слова голодал и сидел зимой в одной комнате при одном, двух градусах тепла. Все лекции велись в помещении при нуле. Если бы вы видели, как мы тогда одевались и вообще, на что походили. Работу в эти годы, как видите, вел я не за деньги. Идея заставляла меня расходовать все мои силы», — так згадував вчений у своїх листах цей час.

У цей важкий період додаткового пресингу з боку системи додалася ще й особисте горе. При дослідженні Густинського монастиря сталася непоправна трагедія: його сімнадцятирічний річний син Ор потонув у річці Удаї, де брав участь у археологічній експедиції батька. Вчений намагається врятуватися від депресії в науці, поринаючи в дослідження трипільської культури й здійснює розкопки, вивчаючи вигляд трипільських жител та побуту, бере участь і в розкопках знаменитої грецької колонії Ольвії.

Фото з розкопок Макаренка
1. Розкопки Спаського собору в Чернігові (поряд з Макаренком його син Орест). 1923 р.
2. Розкопки городища Монастирище. 1924 р.

Дослідники наукової діяльності Макаренка зазначають, що його аналіз завжди відзначався новаторським підходом, намаганням удосконалити методику розкопок пам'яток даного профілю і точністю визначення та аргументації.

«Археолог, перш за все є той варвар, що знищує на вічні часи пам'ятник... Нехай же він подбає, аби нашим нащадкам та науковій дисципліні залишилися як найточніший опис пам'ятника, найкраще його графічне зображення», – так передавав свій науковий досвід вчений молодим поколінням.

Важливим відкриттям у процесі розкопок за його участі стало відкриття Маріупольського могильника доби неоліту. Варто зауважити, що він знаходився на місці котловану, який в 1930-у році почали готувати під домну нинішнього заводу «Азовсталь». Того ж року краєзнавці виявили в котловані людські кістки та намистини, після чого поховальний об’єкт проігнорувати вже було не можна – його треба було дослідити належним чином. Та проблема полягала в тому, що за розпорядженням «зверху» фундамент домни мав бути готовий до річниці Жовтневої революції. Отже, дослідження належало провести у найкоротший термін. Відтак розкопки могильника велися в дуже напруженому темпі, експедиція працювала до виснаги.

«Роботу починали о 7 год ранку. Робоча сила працювала до 3-х год дня. Далі, як робітники кінчали, весь персонал залишався на могильнику і працював до 7-8 год. вечора, розчищаючи кістяки. Вихідних днів не знали. Нарешті дійшли до того, що дехто з працівників буквально не витримував, – падали з ніг. А прохання від адміністрації ішло: «якнайшвидше кінчайте роботу», – так згадував потім вчений ці «пекельні, але радісні дні».

Для керівника ж експедиції робочий час нерідко тривав і вночі, адже він намагався все зафіксувати в польовій документації – замалювати, сфотографувати, написати звіти. Наслідком цієї праці стало відкриття великого ґрунтовного могильника – родоплемінної усипальниці неолітичного часу. Загалом же тут Макаренко врятував сто тридцять поховань другої половини V тис. до н. е. та чотири поховання енеолітичної скелянської культури, що лягло в основу написання фундаментальної монографії «Маріюпільський могильник». Фахівців і сьогодні вражають масштаби цих робіт, проведені вченим.

Знахідки з маріупольського могильника
Знахідки з Маріупольського могильника.
Фото з книги "Маріюпільський могильник" авторства Макаренка.

 

Внесок Миколи Макаренка в археологічну науку є дуже різностороннім та вагомим за змістом. Попри це, суттєві перешкоди його науковій діяльності новим комуністичним режимом почалися ще з кінця 20-х років. Робилися принизливі спроби піддати сумніву кваліфікаційний рівень вченого, а його наукові праці піддавалися критиці як ворожі для комуністичної ідеології. У своїх звітах більшовицька влада характеризувала Макаренка «как человека крайне реакционных взглядов, связанного с украинской интеллигенцией, в том числе и с эмиграцией, ведущей активную борьбу против сов. власти».

У 30-ті роки у Києві розпочинається нищення споруд православних церков, тоді від рук більшовиків було знищено близько 150 храмів. Року 1934 він — єдиний з членів державної комісії, хто не підписав акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору для будівництва урядової площі.

 

Світлини з відкритих джерел інтернету
Михайлівський Золотоверхий собор. Фото 1888 р. Друкарня Стефана Кульженка

У тому ж році був звільнений з посади «за невідповідність своєму призначенню» та заарештований за причетність до «контрреволюційної фашистської організації». Тоді ж був висланий за межі України (у Казань), де надалі викладав у Художньому технікумі та був консультантом Центрального музею.

З листа Миколи Макаренка з Іркутська до Києва під час заслання у 1935 році про «гоніння директорів музеїв в Україні»:

«Вначале предали суду Эворницкого (Екатеринослав, музея), предъявив чудовищные обвинения. Затем директора Полтавского музея – Рудинского, далее только сместили основателя и устроителя Киевского музея – Беляшевского, наконец, принялись за меня и также предали суду. Последним смещен и не пред. суду директор Черниговского музея Шугаевский…

…Дело со мной тянется скоро уже два года. На моем месте директора сидит никакого отношения не имеющий к музею коммунист. После меня предан суду директор Одесского музея Дложевский. Возмутительная, наглая ложь, возмутительное обращение. Абсолютное отсутствие каких-бы то ни было данных, кроме единого желания водворить на месте свое лицо, коммуниста…. Уничтожены все те предметы, от которых хоть немного пахнет наукой…

…В Украине, так богатой памятниками, нет ни одного учебного заведения, где бы читался курс археологии. Это предмет контрреволюционный. Был Археологический институт, его закрыли. Академия Наук возбудила ходатайство об открытии. Долго молчали, наконец ответили: «Предлагается впредь не возбуждать ходатайства об открытии Археологического Института». Коротко, но ясно. Вы можете теперь себе представить, в лапах каких «мудрецов» находится культура. Я же окружен такими вопиющими фактами, что от оптимизма давно нет никакого следа».

21 серпня 1936 р. вченого повторно засуджують та ув’язнюють вже у виправно-трудовий табір на 3 роки. Утримувався в Томській трудколонії № 2, де в грудні 1937 був звинувачений за сфабрикованою справою про участь у кадетсько-монархістській повстанській організації «Союз порятунку Росії» та у зв’язках з німецькою і англійськими розвідками.

4 січня 1938 р. розстріляний за постановою трійки УНКВС по Новосибірській області. Страчений у м. Новоросійськ (нині місто Краснодарського краю, РФ). Місце поховання невідоме.

Графіка Юлії Деркач

 

У матеріалі використані текст і цитати з Науково-документального видання «Реабілітовані історією», газети «Голос України», наукової статті Ю.Кухарчука «Внесок Миколи Макаренка в історію України», матеріал з сайту Конгрес національних громад в Україні».

тра 27, 2022
177
1
min read