Проїжджаючи степовими та лісостеповими просторами Подніпров’я можна побачити велику кількість стародавніх могил – курганів, що були насипані ще давніми племенами доби міді-бронзи, скіфо-сарматської доби. Але чи завершилася їхня історія на цьому? Зовсім ні. І навіть у другому тисячолітті нашої ери вони відігравали цікаву, а іноді – дуже важливу, роль у військово-політичній історії краю.

Майже до кінця ХVІІІ ст. кургани виступали як стійкі топографічні орієнтири доволі безлюдних, навіть на той час, просторів. А чітке розуміння, що вони – то давні насипи над чиїмось похованнями, спонукало місцевих мешканців чи випадкових подорожніх пов’язувати їх зі стародавніми бойовищами та нарікати відповідними назвами.

Так на теренах Подніпров’я виникла ціла низка Татарський, Ляхових, Козацьких, Турецьких та інших могил, які фіксували не стільки факти поховань у них тих чи інших представників відповідних етносів, скільки факт їх буремного військового протистояння.

Але беззаперечним рекордсменом серед таких назв є Шведські Могили. Логіка назви ніби передбачає у «Шведських Могилах» будуть поховання шведських воїнів, що загинули під час військових кампаній 1708-1709 рр., фіналом яких стала Полтавська битва 27 червня 1709 р. Але чи реальні підстави відносити такі кургани, великі наземні поховальні споруди епохи міді-бронзи, скіфського та давньоруського часу, до могил шведських воїнів, що загинули під час цієї війни? Безперечно ні.

Жодного поховання шведського воїна в подібних курганах виявлено ніколи не було. До слова, часто всі земляні споруди навколо того чи іншого населеного пункту, – кургани, «городки»-майдани, – пов’язуються з їх спорудженням шведами чи під час «шведської війни». А свіжонасипаний «курган» над похованнями московських солдатів у Полтаві після Полтавської битви 1709 року називається… вгадайте як… Шведська Могила)

Таким чином, можна констатувати, що кургани з подібними назвами не відображають жодного факту поховання в них того чи іншого «козака» чи «шведа». А що ж вони означають, такі назви

Якщо продовжити дослідження співставленням накладенням шляху військового походу шведської армії Карла ХІІ на територію України в 1708-1709 рр. на карту відомих топонімів «Шведська Могила», то можна побачити, що їх найбільша концентрація дійсно припадає на рух шведських військ. Тож таки назви – це фіксація факту присутності. А ще – фіксація того, хто «програв». Не факт що похований десь поруч, але «програв».

Такими курганами є, зокрема, Сербина Могила на Сербиному полі під Диканькою. Вона, точніше її назва, говорить нам: на цьому місці такий собі Сербин колись «програв», не факт що загинув, але «програв». І дійсно: це місце надійно локалізується з місцем поразки Івана Сербина та Івана Богуна у січні 1658 року від військ Пушкаря та Барабаша.

Таким курганом є, зокрема, Вітова Могила. Як ми знаємо – Вітовт вижив після поразки на Ворсклі 1399 року. Але «народні літописці» чітко зафіксували факт того, що він «програв». А також місце, де він колись «програв».

Також такою може бути Килдишева Могила неподалік Миргорода. Вона відома якраз тим, що біля неї відбувся бій князя Михайла Вишневецького з татарами у 1555 році, де він здобув перемогу. Можливо, літописи зафіксували саме ім’я того, над ким було здобуто звитягу. Так, історик Дмитро Вирський згадує татарського князя литовської служби Келдиша Дмитровича (помер бл. 1528) з роду Петровичів-Найманів. Тому Келдиш-Кілдиш, на честь якого було названо курган, точно був татарином (родичем?). Але от з якого часу походить цей топонім, з самої битви 1555 року чи ще давніше (наприклад – з битви на Ворсклі 1399-го, де також були «татари литовської служби») – на разі сказати важко.

Також кургани виконували важливу функцію і безпосередньо-практично під час баталій та будівництва укріплень.

Пагорб, що височіє над рівниною степу, – це природний (ну добре, не природній, антропогенний, але давно існуючий, тому майже природній) спостережний пункт. Підйом на кілька метрів давав можливість бачити далі. Це використовували завжди і всі, й ці факти навіть фіксувалися в джерелах. Так, перед битвою в гирлі Цибульника у 1625 році, коронні війська спочатку прогнали козацький пікет з курганів, а потім самі на тих же курганах облаштували «еспешку» (так військові сучасності називають спостережні пункти, скорочено – СП). Ба більше, командувач польським військом Станіслав Конецпольський навіть влаштував тут «місце екіпірування»: саме на кургані він надягав обладунки перед боєм.

На багатьох курганах упродовж ХVІ-ХVІІІ ст. влаштовувалися стаціонарні пікети, де сидів спостерігач, і в разі наближення небезпеки або ж підпалював сигнальні вогні, або ж стрімголов нісся на коні з вісткою до «штабу».

А ще кургани слугували місцем переговорів чи навіть … страт. Вже згадане Сербине поле і вже згадана Сербина Могила у 1668 році стала місцем, куди прибув у табір Івана Брюховецького його військово-політичний супротивник, правобережний гетьман Дмитро Дорошенко. На цьому ж кургані, за суперечливих обставин, гетьман Лівобережної України і знайшов свою смерть.

Не останню роль кургани відігравали у фортифікаційній та артилерійській справі.

Так, один з таких курганів, який колись був виварений на селітру та мав характерні земляні вали-вуса (так звані майдани) використали козаки під час будівництва лінії додаткових укріплень на Шар-горі у битві під Говтвою в 1638 році. Ну а дійсно, чому дарма пропадати вже частково зробленій роботі? Власне, це, напевно, і є головний стрижень військової стратегії – використовуй те, що вже є, щоб зробити швидше те, що тобі потрібно. І економ сили, бо «програєш», і на твою честь назвуть курган)

До речі, документально зафіксовано, що використовували у своїй фортифікації навіть золотоординські мавзолеї ХІІІ-ХІV ст., так звані «кишені» чи «мечеті». Так було, зокрема, і в битві в гирлі Цибульника у 1625 році (про це ми ще вам згодом розкажемо).

Величезна кількість курганів та майданів правого берега річки Оріль стала частиною масштабної фортифікаційної споруди першої половини ХVІІІ ст. – Української лінії. Частина з них включалася в редути, частина – використовувалася як вище згадувані пікети.

Ну й на останок – куди ж без артилерії! «Хто вище стоїть – той далі стріляє» – це непорушний закон артилерійської фізики, який знали всі з початку ери вогнепальної зброї. А тому курган – це знову перевага. А якщо в кургані є вибірка посередині, то це подвійна перевага: адже ти далі стріляєш, а ще як в окопі маєш захист! Саме таким був другий селітроварний майдан на Шар-горі: він не мав вусів, але мав вище названі переваги. І саме тому козаки в 1638-му році вміло використали його для розміщення і артилерійського розрахунку, і, ймовірно, «СП-шки». До речі, є документальні згадки, що так робили артилеристи ще навіть у ХХ-му ст. під час Другої Світової війни на цих же теренах Подніпров’я. А розміщення на них окопів, вогневих точок, – то дуже поширена практика, зафіксована численними розкопками.

Тож, зброя змінюється, військова тактика трансформується, і кургани вже не відіграють такої помітної ролі на полях бойовищ. І то добре, можливо більша частина з них краще збережеться. Але для тих стародавніх часів, про які ми згадували, курган був важливим об’єктом: як військово-тактичним, коли використовувався з практичною метою, так і для передачі важливої інформації, наприклад про те, хто ж таки і де «програв»)