Володимир Мокляк

Історія людської цивілізації налічує так багато тисячоліть, що ніхто не може сказати коли це все почалося. Мабуть із того часу коли первісне створіння взяло до рук якусь палицю чи камінь, що лежав поруч і задумалося, а навіщо воно тут лежить і як його можна використати для свого добробуту. Вірогідно, що саме поява першої аналітичної думки призвела до початку цивілізаційних процесів. Це так, роздуми про всесвітьоісторичні процеси.
Коли людина почала думати і врешті-решт застосовувати власну думку на практиці оце мабуть і є початок суспільного розвитку.
А далі було утворення племінних суспільств, що стали основою держав і цивілізацій.
Саме так, можливо, й виникла перша державна структура – Стародавній Єгипет. І хто був головним у цьому творенні мабуть залишиться загадкою назавжди.
Пам’ятаємо, як тисячоліттями нам розповідали про творення світу Богом. Пізніше, борці з ним співали про докласове і класове суспільства, про експлуатацію бідних багатими. І першу державу Стародавній Єгипет де відбулося розшарування суспільства за майновим принципом, про експлуатацію десятків тисяч поневолених рабів на будівництві єгипетських пірамід. Говорили про матріархат і патріархат. А чи є цьому докази? Єдине, про що ми сьогодні можемо говорити з певністю так це те, що відношення до жінки в стародавньому суспільстві було зовсім іншим і ніхто не відносився до неї як до безсловесної істоти призначеної для задоволення чиїхось господарських чи будь-яких інших суспільних чи індивідуальних потреб.

Подивимося, як це відбувалося у Стародавньому Єгипті. Звичайно аналізуючи артефакти та вивчаючи суспільну історію ми все ж бачимо домінування чоловіка, але й жінка не була такою приниженою. Вона також відігравала значну, а то й домінуючу роль у суспільстві досягаючи найвищих щаблів державної влади.
Яскравий приклад Хатшепсут – п’ятий фараон Вісімнадцятої династії.

Однак вона не була першопрохідцею. Ця честь вірогідно належить цариці Мернейт із Першої династії, жінці-фараону яка правила близько 2990 р. до н.е. і була регентом під час малолітства свого сина, майбутнього фараона Дена та зберігала вплив і після його воцаріння. Наступною стала остання правителька Шостої династії та періоду Стародавнього царства – жінка-фараон Нітокріс, або Нейт-ікерті. Дехто з дослідників уважає саме її першою жінкою-регентом у світовій історії забуваючи про Мернейт. Однак, не все так просто, хоч її ім’я згадується і в творах давньогрецького історика Геродота і в творах власне давньоєгипетського історика Манефона який стверджував про її 12-річне правління та присутнє у списку царів із Туринського папіруса. Відповідно до Геродота вона отримала владу після вбивства змовниками її брата фараона Мернейта ІІ. Нібито вона заманила їх до підземель свого палацу і замкнувши їх там наказала заповнити приміщення водою, а після їх загибелі покінчила із собою кинувшись у вогонь. Однак, ряд сучасних істориків заперечують її існування говорячи про неправильність прочитання тронного імені фараона Неджедкара Сіптаха І. Образ цієї правительки Давнього Єгипту виведений у художніх творах Говарда Лавкрафта («Ув’язнений фараонами», «Вигнанець», «Сторонній»), Теннессі Вільямса («Помста Нітокріс») та Наґіба Махфуза («Родопіс Нубійська» («Фараон і наложниця»).
Наступною серед жінок-фараонів Давнього Єгипту є Нефрусебек (інакше Себекнеферу) (бл. 1763 – 1760 рр. до н.е.), донька Аменемхета ІІІ та дружина Аменемхета IV відома за Геродотом і Манефоном як Скеміофріс, за Туринським списком – Нефру-собек-ра, Саккарським – Ка-себек-ра, та Карнакським – Себек-нофру-ра.
Однак по справжньому стала відомою інша цариця, донька Тутмоса І, сестра і дружина Тутмоса ІІ та мачуха і регент Тутмоса ІІІ. Жінка, п’ятий фараон XVIII династії. Ім’я її Хатшепсут (Найшанованіша з усіх жінок). Після сходження на трон правила під іменем Мааткара (Маат-Ка-Ра), мала титули «Велика дружина царя» та «Дружина бога Амона».

Походження та родина.
Народилася у царській родині чи не найвідомішої династії Єгипту – вісімнадцятої. Її батьками були третій фараон династії Тутмос І, а матір’ю – цариця Яхмос Хент-Темеху. Дід – фараон Яхмос І, котрого вважають засновником Нового царства і вісімнадцятої династії. Загалом серед її предків фараони Секененра ІІ Таа відомий своєю боротьбою з гіксосами і який загинув у одному з боїв від руки ворога. У Каїрському музеї серед мумій фараонів зберігається і порубана ворогом мумія Секененри. Боротьбою з гіксосами відзначився і його наступник – фараон Камос. Обидва вони були останніми представниками сімнадцятої (Фіванської) династії єгипетських фараонів. Усе їх правління пройшло у боротьбі із володарюванням гіксосів. Остаточно здолати ці прийшлі племена довелося уже дідові Хатшепсут – фараону Яхмосу І. Із цього зрозуміло у якому оточенні зростала донька Тутмоса І, майбутня Мааткара.
Тутмос І мав кількох дітей. Доньок Нефрубіті та Хатшепсут і від інших дружин кількох синів, зокрема від Мутнофрет. Історія донесла до нас їх імена – Уаджмос, Аменмос, Тутмос (згодом Тутмос ІІ) та Рамос. Відомо, що із синів пережив батька лише Тутмос.
Останні роки життя Тутмос І вірогідно хворів і саме у цей час загострилася проблема зі спадкоємцем трону.

Враховуючи те, що згідно єгипетських законів і звичаїв право на трон мали діти які походили від батьків котрі обоє мали царську кров. Тобто спадкоємицею була лише Хатшепсут матір̕ю якої була донька фараона Яхмоса І велика цариця Яхмос Хент-Темеху. Тутмос же, оскільки його матір’ю була другорядна дружина фараона, Мутнофрет, міг успадкувати трон лише одружившись на Хатшепсут, що і було зроблено. Таким чином молодий царевич зміг посісти трон разом із молодою дружиною.

Народження.
Власне і його батько фараон Тутмос І зміг отримати трон лише таким чином, одружившись на царівні Яхмос Хент-Темеху. У цьому шлюбі було лише двоє дітей – дівчаток. Старша вірогідно царівна Нефрубіті, молодша Хатшепсут, що за А. Вейгаллом народилася у 1528 р. до н.е. і отримала популярне в родині ім’я. Як минало її дитинство важко сказати. Напевне, так як і в інших царських дітей. Згодом, готуючи підгрунтя для свого зішестя на трон в її оточенні, та мабуть і не без її прямої участі, або хоча б наказу, почала створюватися легенда про її божественне походження від Амона адже згідно з існуючими традиціями і віруваннями Єгипту усі фараони були дітьми цього бога. Таким чином виникла легенда, що дійшла до нас на стінах заупокійного храму Хатшепсут у Дейр-ель-Бахрі, до того ж у ілюстрованому варіанті. На стіні другої тераси храму висотою 4,5 м розміщено 19 сцен-оповідей про божественне походження Хатшепсут. Частково вони пошкоджені, вірогідно за Тутмоса ІІІ, але все ж читаються. Їх зміст неодноразово публікувався єгиптологами. Суть оповіді у тому, що бог Амон провів нараду богів. На ній були присутні дванадцять богів і богинь котрих очолює головне божество Фів, Монту. Серед присутніх Атум, Шу, Тефнут, Геб, Нут, Осіріс, Ісіда, Нефтіда, Сет, Хор та Хатхор. В інших сценах задіяні Амон, Тот, Нейт, Серкет, Хнум та Хекат. Під час зібрання бог Тот нагадує Амону про існування дружини царевича Тутмоса, майбутнього Тутмоса І, царівни Яхмос (Яхмос Хент-Темеху) та пропонує йому скористатися відсутністю царевича і прийнявши образ Тутмоса увійти до її покоїв, що Амон і зробив. А далі просто наведемо оригінал:
«…Прокинулась вона (Яхмес) від пахощів бога та засміялась в присутності його величності. Він (Амон) був палкий до неї. Він віддав їй своє серце. Дозволив побачити себе у вигляді бога, коли постав перед нею. Вона зраділа, побачивши його красу, його любов, що пройшла через її тіло. Палац пройнявся пахощами бога, немов (з Пунту)».
Наводиться також розмова богів на підтвердження божественного походження Хатшепсут:
«Кхум: Я прийшов, щоб створити (сформувати) цю доньку ⦋…⦌ її зовнішній вигляд сягатиме рівня богів, тому що гідність її сягає царя Верхнього та Нижнього Єгипту. Я прийду до тебе (Хатшепсут), щоб створити тебе над усіма богами. Я дам тобі усе життя, усю чистоту, усю стабільність та усю радість, що маю всередині мене. Я дам тобі усе здоров̕я, усі землі, я дам тобі усі країни та усе населення. Я дам тобі усі приношення та увесь достаток. Я дам тобі можливість піднятися на трон Гора, подібно Ра. Я дарую тобі першість серед усіх живих та зростання як царя Верхнього та Нижнього Єгипту. Так велів твій батько, Амон-Ра, який тебе любить.
Амон: Становище твоє (Хатшепсут) високе, велика цариця, велика улюблениця, найкраща з кращих, суверена, обдарована прихильністю та великою любов та, що бачить Гора та Сета, бажана биком ⦋…⦌ дружина Гора, любима ним. Усе сказане зроблено для неї.
Прийшов бог (Амон), щоб побачити доньку його, що любить його, Мааткара, яка живе після народження, велике задоволення для серця його.
Амон: Донька мого тіла, Мааткара, священний нащадок ⦋…⦌ як цар, ти володітимеш Двома землями на троні Гора, подібно Ра. Дав я тобі усе життя, усю стабільність, усе здоров’я що я маю.
Анубіс: (Дам тобі) усі землі, усі країни, усіх людей-рекхіт, усіх чужинців, усі майбутні та минулі покоління. (Рекхіт – підкорене населення, люди, що проживали у північній частині дельти Нілу. – В.М.)
Кхум: (Даю тобі) усе життя, усю стабільність, усе здоров̕я, усю радість, що маю. Мільйони років на троні Гора, подібно Ра, навіки.» (Переклад тексту подано за Н. Бондаренко).
Таким чином ця оповідь підтверджує, що божественним батьком Хатшепсут став сам бог Амон, а земним вважався Тутмос І. Ця ж легенда засвідчує і те, що на час народження Хатшепсут її земний батько Тутмос іще не був фараоном і носив титул царевича – спадкоємця трону, а оскільки невдовзі він зайняв трон, то і Хатшепсут, враховуючи її божественне походження мала повне право посісти його після смерті Тутмоса І.
А що питання спадкоємності в родині було досить гострим свідчить те, що усі сини були народжені іншими дружинами, не царського походження, до того ж два перших скоро померли. Так, збереглася камінна посудина зі згадкою про найстаршого царевича: «на четвертому році правління Тутмоса І, старший син царя, «Аменмос, (що був) головномандувачем армією свого батька вийшов, щоб відправитися в подорож для свого задоволення…» на жаль напис повністю не зберігся. Більше згадок про нього не виявлено. можемо висловити лише здогад, що його невдовзі нестало. Другий син Уаджмос також не досягнув повноліття. Ймовірно Уаджмос народився як і старший брат іще до того, як Тутмос І зайняв трон. У гробниці Пехері в Ель-Каб збереглося його зображення де він сидить на колінях у батька.

Відомо також, що після смерті царевича у фіванськогому некрополі було збудованого його заупокійний храм. Третій син – Рамос, про якого нічого невідомо, також як стверджують історики, покинув цей світ іще за життя батька. Обидва і Уаджмос і Рамос згадуються у фіванській каплиці Тутмоса І. Усі троє, як і четвертий син Тутмос були народжені дружиною не царського походження – Мутнофрет. Таким чином на час смерті Тутмоса І після його тринадцятилітнього правління, залишалися лише єдина законна спадкоємиця єгипетського трону Хатшепсут та син від другорядної дружини царевич Тутмос, який у силу свого народження мав досить примарні права на трон. Отримати його він міг лише одружившись зі своєю зведеною сестрою, яка була молодшою за нього на шість років.
А. Вейгалл вважає її улюбленою донькою Тутмоса І, що власне зрозуміло. Батько завжди гордиться сином, але його любов і пестощі завжди віддані доньці. Такий закон людського буття. Донька є завжди пестункою батька. Ця батьківська прив’язаність буде для Хатшепсут згодом однією із підстав закріплення своїх прав на трон.

Дружина фараона.

Тутмос І правив повні 13 років і помер 21 серпня, коли повинен був розпочатися чотирнадцятий рік його правління. Одразу ж після цього царевича Тутмоса, якому та той час було близько 21 року проголосили фараоном Тутмосом ІІ. Але, як уже згадувалося вище його положення було досить хистке. Його матір’ю була другорядна дружина царя – Мутнофрет, таким чином виникало питання щодо легітимності його влади. Через це, він одразу ж одружується на своїй зведеній сестрі Хатшепсут, доньці великої цариці Яхмос Хент-Темеху якій на той час було не більше п̕ятнадцяти років (у деяких сучасних історичних дослідженнях говориться про 12 – 13 років) і яка була законною спадкоємицею Тутмоса І. А. Вейгалл на підставі доступних йому джерел, стосовно яких у нього не виникало сумнівів стверджує, що покійний Тутмос І за свого життя не схвалював цього шлюбу і готував доньку до одноосібного правління країною. Різні джерела називають різні терміни правління цього фараона. Так, Манефон говорить про двадцятирічний період царювання. Деякі сучасні єгиптологи на підставі досліджень 1980 – 1990-х років наводять припущення, що правління Тутмоса ІІ тривало не більше трьох років. Про це свідчить і молода українська єгиптологиня Н. Бондаренко. Однак, іще А. Вейгалл у дослідженні «Великі правителі Давнього Єгипту. Історія царських династій від Аменхотепа І до Тутмоса ІІІ» говорить про наявність у храмі Уаджмоса в Фівах уламків статуї із текстом в якому згадується вісімнадцятий рік правління Тутмоса ІІ. Тому швидше за все був правий Манефон говорячи про двадцятирічне правління фараона. Протягом перших чотирнадцяти років його перебування на троні згадки про Хатшепсут і її посягання на владу відсутні, або покищо не виявлені. Перші кроки у напрямку захоплення влади нею були здійснені лише на п̕ятнадцятий рік правління Тутмоса ІІ, у 1499 р. до н.е.
І тут знову на поверхню випливає історія з намірами Тутмоса І зробити її своєю наступницею від самого її народження у 1528 р. до н.е. Якщо брати до уваги це, то вийде що завершується тридцятирічний період, наступає її ювілейний рік. Врахувавши підтримку ряду вельмож, які робили ставку саме на неї, а не на Тутмоса ІІ вона вирішує встановити в Карнаці на честь свого ювілею два величезні гранітні обеліски і наказує розпочати роботи по їх виготовленню в гранітних кар̕єрах Асуану. Робота з їх виготовлення розпочалася у перший день другого місяця другого сезону року п̕ятнадцятого і продовжувалася до 30 дня четвертого місяця третього сезону року шістнадцятого, закінчившись за п̕ять днів до її ювілейного року. За сучасним календарем із 14 січня 1499 р. до н.е. до 12 серпня 1498 р. до н.е. Після завершення робіт у кар̕єрі обидва обеліски були відправлені Нілом до Фів. Керував роботами один із найбільших прихильників Хатшепсут, вельможа Сенмут. Він залишив у Асуанському кар̕єрі цікаве для нас свідчення – напис про своє керівництво роботами зі згадкою про Хатшепсут, де називає її тільки дружиною царя та царицею. Така згадка свідчить про те, що в цей час вона іще не була правителькою держави.
На цей час, у шлюбі з Тутмосом ІІ вона мала лише одну дитину, царівну Нефруру, яка народилася в перший рік правління фараона, коли Хатшепсут було 15 чи 16 років. Судячи із джерел, можливо після народження дочки Хатшепсут і Тутмос ІІ перебували у напружених стосунках. За відсутності інших законних спадкоємців саме Нефрура була спадкоємицею трону. Можливо саме відсутність законного спадкоємця чоловічої статі стала приводом до зближення царської пари на вісімнадцятому році правління фараона. Народження другої дитини, і знову дівчинки відбулося близько 1494 чи 1493 р. до н.е. Новонароджена отримала ім̕я Хатшепсут-Мерітра. Таким чином від народження Нефрури до народження Хатшепсут-Мерітра минуло близько 15 років і спроба отримати спадкоємця чоловічої статі зазнала невдачі. Вірогідно на час народження молодшої доньки Тутмос ІІ був уже тяжко хворим. Про це свідчить і стан його мумії вкритої якимись утвореннями на шкірі. Фараон помирав, а законного спадкоємця чоловічої статі так і не було.
Однак був інший вихід. Як і Тутмос І, Тутмос ІІ мав сина Тутмоса від другорядної дружини Ісет, і за задумом батька саме він мав успадкувати корону фараона. Вірогідно, що жерці храму в Карнаці підтримали молодого царевича, який служив у храмі. На одному зі свят Амона оракулом цього бога він іще за життя Тутмоса ІІ був проголошений фараоном Тутмосом ІІІ. На той час йому було лише близько 16 років і батько його обожнював. Згодом на стінах Карнацького храму, тепер уже Тутмос ІІІ напише: «...Я його син, і він наказав, щоб я (сидів) на його троні, іще тоді, коли я жив у гнізді (тобто коли був іще дитиною). Він породив мене у правдивості свого серця (і проголосив мене своїм спадкоємцем?). Немає неправди в цьому: з того часу, як моя величність був хлопчиком, поки я був юнаком, (що ніс службу) у його храмі, навіть перед моїм призначенням жерцем, (він вибрав?) мою величність, (щоб) я зайняв належний мені стан, аналогічний до того, який юний бог Гор, що був підтримкою для своєї матері, (займав) у болотах Хемміса. Нині (одного разу) я стояв у північному гіпоксильному залі (Карнакського храму на святі, під час якого статую Амона несли в процесії, щоб споглядати) величність його храму…». Далі Тутмос ІІІ говить про поклоніння Амону присутніх, про жертвопринесення богу здійснене Тутмосом ІІ і про визнання Амоном його, іще при живому батькові, фараоном «… і мені дали там божественні регалії». Чому так трапилося? Можливо ні у кого не викликало сумнівів, що Тутмос ІІ помирає. Невдовзі він дійсно помер. Трапилося це в один із днів восьмого місяця 21 року правління – за сучасним літочисленням історики визначають, що це трапилося в проміжок часу між 13 березня і 12 квітня 1493 р. до н.е. процарювавши 20 років і вісім місяців. А через кілька днів, 16 квітня офіційно був коронований Тутмос ІІІ ставши фараоном маючи лише 16 чи 17 років. Про це є запис на стінах Карнаку. Однак деякі сучасні дослідники вважають, що на час сходження на трон Тутмос ІІІ був іще дитиною, а тому Хатшепсут виступила як регент при малолітньому фараоні.

Фараон.
Така швидка і швидше за все несподівана ситуація з престолонаслідуванням можливо для Хатшепсут була неочікуваною і змусила шукати виходу. Судячи з усього, в останні роки правління Тутмоса ІІ, через його хворобу і відсутність законного спадкоємця чоловічої статі серед правлячої верхівки почала формуватися група на підтримку прав на трон саме Хатшепсут.

Адже сумнівів у її правах небуло. Такий поворот був настільки несподіваним, тим більше, що в підтримку прав Тутмоса ІІІ виступив Карнак, що змусило Хатшепсут на кілька років відтермінувати свої плани. Одразу ж перед нею виникло питання не допустити повної легітимізації влади нового фараона – не дозволити його одруження з прямою спадкоємицею царівною Нефрурою, якій на той час було уже 19 років. Це протистояння між Тутмосом ІІІ і Хатшепсут затяглося на вісім років. Її ім̕я повністю зникає з письмових джерел аж до сьомого року правління нового фараона. Очевидно через молодість і недосвідченість позиції Тутмоса ІІІ стали непевними і тут навіть серед його прихильників згадали ім̕я опальної цариці, більше того ці згадки зафіксовані в монументальних текстах. На стелі з Берлінського музею датованій сьомим роком правління Тутмоса ІІІ згадується «Донька Царя, Дружина Царя, Дружина Бога, Хатшепсут, нехай живе вона!». Є згадка про неї і на статуї верховного жерця Осіріса Небауі датованій дев̕ятим роком правління Тутмоса де згадується «її величність». Те, що Небауі був прихильником фараона не викликає сумнівів. Про це свідчить те, що статуя була подарована жерцю саме Тутмосом ІІІ. Деякі єгиптологи пояснюють це тим, що вона змогла відсунути Тутмоса та його прихильниками від влади.
Дев̕ятий рік правління Тутмоса ІІ розпочався за нинішнім літочисленням 9 серпня 1485 р. до н.е. і саме з цього часу можна говорити про початок правління Хатшепсут.

А. Вейгалл висловлює припущення про велику сварку між ними хоча документальні підтвердження її відсутні. Якщо це так то висловим припущення, що саме в результаті цієї сварки Тутмоса ІІІ було відсторонено від активного управління Єгиптом. На цей час Хатшепсут виповнилося 45 років. Саме в цей час у неї з̕являється повна титулатура, вона отримує хорове ім̕я Усеркау, «Могутня духами»; ім̕я небті – Уджетренепету «Та що процвітає літами» і Джеттаунебу, «Та що зв̕язує усі землі»; золоті хорові імена – Нечеретхау, «Божественна сходженнями», і Сенхібу, «Оживляюча серця»; троне ім̕я – Мааткара, «Істина духа бога Сонця»; особисте, що ішло за титулом «донька бога сонця» – Хатшепсут разом з іменем Аменмес точний переклад якого невідомий. Саме останнє лягло в основу грецького варіанту її імені Амессес чи Амессіс, що його зафіксував Манефон.
Із цього часу розпочинається активна інформаційна кампанія спрямована на обгрунтування її прав на трон. З цією метою на стінах храмів розміщуються тексти про коронацію Хатшепсут іще за часів правління її батька Тутмоса І де вказується її обраність: «…він (Тутмос І) бере Її Величність, його доньку (Хатшепсут), на свої руки у його палаці для церемоній, та кладе її на місце самого царя, усі ці слуги схилилися… (Тоді) Його Величність сказав їм: Це моя донька, Хнумт-Амон-Хатшепсут, що займе місце на моєму троні, відтепер вона проголошує свої накази … Нині вона правитиме вами. Слухайте її слова, та підкоряйтеся її наказам… Його Величність наказав викликати Херхеба (мудреця), щоб закріпити її царські імена, оскільки вона отримала подвійну корону».

На стінах храму в Дейр-ель-Бахрі була зображена сцена коронування.На жаль значна частина її пошкоджена. Аналогічний текст був розміщений і в Красній капелі, зруйнованій невдовзі після її смерті за наказом Тутмоса ІІІ. Але насправді цієї коронації не було. Коронувалася Хатшепсут уже вірогідно за Тутмоса ІІ і то як царська дружина. Справжня коронація вірогідно відбулася лише в часи Тутмоса ІІІ. Існує також версія про те, що вона зійшла на трон одночасно із Тутмосом ІІІ, але як його регентша взявши на себе згодом усю повноту влади.Перехід влади до рук Хатшепсут вірогідно був плавним, без ексцесів і гострої боротьби. Про це свідчить не лише відсутність свідчень про конфлікти, а й те, що молодий Тутмос був відправлений до військ де він проходив навчання і військову підготовку. Вірогідно він не вважався загрозою чи суперником для Хатшепсут.

Кінець першої частини.