Українські писанки відомі на весь світ. Кожна з них має свою символіку і випадкові орнаменти зустрічаються рідко. Та мало хто знає, що писанкарство притаманне українцям ще з давньоруських часів. Дехто з науковців вважає, що писанки знаходять ще навіть з часів бронзової доби у вигляді кам’яних яєць. Але масові знахідки писанок археологами (у звичному для нас сьогодні вигляді та з таким же функціоналом) припадають на часи Київської Русі.
1000 років тому писанки виготовляли зі звичайної гончарної глини як своєрідні керамічні поробки — полив’яні вироби у формі яйця, розписані орнаментами.
Виготовити таку писанку було вже складно. Це робили лише досвідчені майстри. Гончар зліплював кульку, з неї чашечку. А потім певними рухами зліплював кінці, але до кінця не закривав. Вона була пустотіла. В середину ж клали ще одну керамічну кульку.
При потрясінні керамічні писанки торохтять. Традиція виготовляти різні шумові предмети на Великодні свята була віковою на Україні. Це – різноманітні калатала, стукала, довбешки.
Поливу виготовляли за візантійським рецептом, але з типовим для смальт мозаїчних композицій вмістом олова. Найтиповішим був орнамент у вигляді візерунку з фігурних дужок. Цей мотив ввійшов у орнамент майоліки і відомий у сучасному керамічному виробництві під назвою «фляндрівка».
Чому писанка спрадавна створювалася у формі яйця? У міфопоетичних світових традиціях яйце було символом життя, його вважали праобразом Всесвіту. Існує поняття світового або космічного яйця, з якого народжується новий світ. Одна половина яйця стає небом,інша — землею, а жовток — сонцем. Розквіт культу «світового яйця» в Північному Причорномор’ї припадає на добу енеоліту—ранньої бронзи і особливо яскраво фіксується в пам’ятках ямної культурноісторичної спільноти. Це відобразилося в існуванні численних еліпсоїдних конструкцій у курганах, яйцеподібних формах посуду, скорченій позі похованих.
Скандинавські дослідники, описуючи результати торгових зв’язків з Руссю, згадують про писанки як продукти експорту і відносять їх до Х-ХІ ст. Цікаво що їх поява і виготовлення співпадає з появою і поширенням християнства, хоча як ми писали раніше, культ «світового яйця» дуже не притаманний християнству. Припинилося їх виробництво після навали ординців у ХІІІ ст.
Подібні знахідки характерні лише для досить значних міських осередків давньоруських градів, ну й звісно тих пам’яток де проводилися більш-менш повноцінні розкопки. Адже це доволі нечаста, хоч і відома, річ у давньоруському побуті.
Полтавські терени також можуть похвалитися знахідками писанок на своїх пам’ятках. Першу з них знайшов В. Хвойка у кургані № 4 Броварківського могильника на Гадяччині (розкопки 1904 р.): це дуже рідкісний випадок (і єдиний для Полтавщини) знахідки «християнської» писанки в кургані — пережитковому «язичницькому» типу поховання.
Щонайменше 5 зразків було знайдено у 1956-1959 рр. при дослідженні літописного Воїня В. Довженком, В. Гончаровим та В. Богусевичем. Така їх концентрація на теренах цієї пам’ятки показує, певно, не лише масштаби її розкопок, а й значну роль городища-гавані в торгівлі Русі.
Ще один фрагмент трапився Ю. Моргунову під час досліджень літописного Сніпорода на Сулі, відносно неподалік того ж Воїня.
Помітно, що подібні знахідки тяжіли до доволі значних міст – адміністративних центрів, і майже не траплялися на простих відкритих поселеннях, що може свідчити про їх доволі значну вартість, яку не всі мешканці тогочасної Русі могли собі дозволити, а відповідно — й своєрідну «престижність» такого роду артефакту. А на периферії християнського світу ХІ-ХІІІ ст., якою й була більша частина нашої Полтавщини, де нова віра насаджувалася зі скрипом і часто силою, слабке поширення писанок у ті часи логічно зрозуміти.
П.С. Цікаво, а чи «христосилися» такими писанками русичі?)