У липні був неофіційний День народження скляної пивної пляшки, а у першу п’ятницю серпня, – Міжнародний день пива.
Як сам цей напій, так і його тара, пройшли довгий шлях: від перетертого в шумерській чи давньоєгипетській ступці ячменю та збродженого напою, що вживався через трубочку-фільтр, – до металевих кегів, пластикових баклаг, прохолодних скляних бокалів та розмаїття смаків і пінних шапок цього найпопулярнішого літнього слабоалкогольного напою.
З такої нагоди ми підготували для Вас інтерв’ю з науковцем та великим поціновувачем холодного хмільного В‘ячеславом Шерстюком директором — нашого Центру археології, нині військовослужбовцем, а головною героїнею буде пивна скляна тара та історія про «Першу Полтавську Пивницю» (як ми її назвали) – пивний заклад, що діяв на початку XX ст. неподалік сучасного парку «Перемога».

Де, коли та за яких обставин було знайдено ці пивні «скарби»?
У 2013 році під час розкопок по вулиці Садовій, на периферії так званого Нового міста ранньомодерної Полтави, досліджувалася територія майбутнього будівництва. На цій ділянці не було потужних культурних нашарувань, але було кілька цікавих обʼєктів: роменської культури, княжої, ну і, звісно ж, ранньої модерної доби. Обабіч великого котловану, основного об’єкта досліджень, проходили роботи закладання фундаменту для майбутньої лінії гаражів. Там, у принципі, розкопки як такі не проводились, тому що це була лише невелика смуга траншей, яку ми проглянули. Археологічні об’єкти там були відсутні, лише наявні кілька підвальних споруд будинків рубежу ХІХ- XX ст.
Проте, залишки підвальних приміщень одного такого будинку виявилися дуже цікавими! Адже вони були повністю, до гори, засипані битим склом! Як згодом виявилося – це були трощені пляшки періоду перших десятиліть XX ст. Зрозумівши, що це найімовірніше рештки якогось питного закладу, чи закладів, періоду переважно до Жовтневого перевороту (судячи з характерного вигляду уламків), я вирішив дослідити ці завали скла. У вільний від основної роботи час, коли в нас були перерви, надягаючи по три рукавиці на кожну руку (щоб ті менше різалися), ходив до цього підвалу і перебирав все те бите скло. Як згодом з’ясувалося, на місці цього підвалу був якийсь будинок, якась споруда, що, ймовірно, й була пивницею.

Чи можна назвати цей будинок, чи його залишки, це місце по сучасній вулиці Садовій – «Першою Полтавською пивницею»?
У цілому можна. Звісно, пиво продавали й наливали в Полтаві й задовго до цього. Щонайменше, з доби Русі, а може й раніше. Але саме ця – перша, яка була точно зафіксована за місцем та своїм чітким торгово-господарським спрямуванням.
Чому саме «пивниця», а не шинок чи щось інше? Тому що тут майже не було інших знахідок. Переважно це лише бите скло від пивних пляшок. Іноді траплялися уламки якихось інших посудинок чи тари. Тобто тут, звісно, до пива продавали й ще якісь продукти. Проте, 95% чи й більше – це були саме биті пивні пляшки. Тому це класична пивниця. Навіть «класичнішого» вигляду ніж зараз, коли пивниці поєднують у собі роль і питних закладів, і закладів харчування.

Як ви виключили теорію що це просто чийсь смітник, наприклад? Якими загалом були тогочасні правила поводження зі скляною тарою?
Ці пляшки спеціально там ніхто не складав, щоб вони зберігалися. Хоча відносно того часу, така тара рекомендувалася до зберігання, і подальшої здачі її потім. Ці пляшки були достатньо вартісними, враховуючи ту естетичну оздобу, яку вони тоді мали. Це у нас зараз етикетки, пляшки всі однотипні та гладкі, не рельєфні, а тоді майже вся інформація про вміст «всередині» та виробника містилася саме на пляшці у вигляді рельєфного зображення, надписів і тому подібного.
Але це вже був період плюс-мінус дев’ятсот десятих років, де пляшка вже мала не таку цінність, більше цінувалося якраз те, що всередині пляшки. Це по-перше. По-друге, це був все ж таки питний заклад, але не власний будинок, де можна було спокійно сісти, випити, залишити пляшку, потім її «здати». Тут все відбувалося швидко. Потрібно було швидко відкрити, швидко налити спраглим відвідувачам цей чудесний напій.

Про які цікаві особливості тогочасної культури вживання алкоголю нам можуть розказати ці скляні знахідки?
Наприклад, те що пляшки того часу закривалися класичним, для того часу, корком з коркового дерева. Майже ще не було бугельних корків, а тим паче – кронен-пробок. Все закривалося натуральним корком, який іноді також знаходили. Сам корок витягувати було дуже довго, а спраглі до пива відвідувачі, напевно, вимагали швидкої подачі напою. Тому традиція відкривання пивних пляшок того часу – це, як то кажуть, «по-гусарськи». Гострим лезом якогось предмета, типу ножа, чи можливо шаблі, – різким ударом відтинали голову чи горловину пляшці, й таким чином позбавлялися необхідності відкоркувати корок. Це трішки швидше давало можливість відвідувачам добратися до чудодійного зілля, але зберегло нам, на жаль, менше повністю цілих фрагментів.
А якщо сказати точніше – в цій ямі майже не було жодної цілої пляшки. 95% того, що ми там зібрали, – були або уламки, або половинки, або ще якісь частинки. Іноді траплялась навіть майже ціла пляшка, але все одно без верху, тому що всі були із «зітнутою головою». В принципі, це не завадить нам у майбутньому реконструювати повністю зовнішній вигляд таких пляшок. Адже горловини там теж знаходилися, і це допоможе відтворити у повному вигляді ці прекрасні зразки у майбутньому.
Але сам факт того, що тоді дійсно побутувала саме така традиція – відтинання голови пляшці, – це цікаво. Чому так? Швидше за все – задля пришвидшення процесу відкорковування, наливання і споживання. Що супроводжувалося зниженням цінності пляшки. Проте, не виключено, а це був якраз в період Першої світової війни, що в пивниці могли засідати і якісь вояки. Можливо, їм це подобалося. Як шаблею відкривають. Ну це, звісно, припущення, щодо шаблі, можливо, і звичайним ножем, тесаком якимось тощо. Але от сам факт такий є, про що красномовно мовчать відбиті голови пивних пляшок.

А як щодо закусок? Науковець, археолог Сергій Тараненко досліджуючи історію скла у Києві дає такий опис: «У пивних лавках цей напій подавали з соленими сушками, баранками, креветками чи раками по п’ять копійок за пляшку. Напій вищої якості можна було придбати за 12 копійок. Про доступність немісцевих сортів пива для міщан свідчать і знайдені на розкопках пляшки з Санкт-Петербурга та Естонії»
Що було знайдено в полтавській пивниці? Чи можна уявити хоч трішки тогочасне меню пивомана?
По харчах, по їжі. На жаль, нічого не скажу. Майже нічого там не збереглося. Це для нас, звісно, дивно, і не звично. Ми звикли смакування пива супроводжувати вживанням смаколиків, снеків, риби тощо. Тут, можливо, рештки їжі скидалися в окрему «компостну» яму, а ці погреби були саме для скляної тари.

З якого часу ця пивниця? Чи можемо ми якось її датувати, щоб дізнатися в яких роках вона функціонувала?
Так, можемо. Насправді це виявилося досить нескладно. Майже до років. У нас є чіткий такий хронологічний індикатор – пивні пляшки заводу Калінкіна на сучасній московщині, де в першій партії написано Санкт-Петербург, а в іншій, трохи пізнішій, – Петроград. Зміна назви міста відбулася у 1914 році, відповідно, ми чітко можемо бачити, що діяльність цього закладу якраз датується до і після року початку Першої світової війни.
Цікаво, що з іншого боку, в іншому підвалі, теж знаходилась величезна кількість битих пляшок. Але вони трішки пізнішого часу були, десь перших років 1920-х рр., вже радянської доби. Тут вже з’явились кронен-пробки та бугельні корки, наприклад, на пляшках Нової Баварії з Харкова. Тобто, діяльність цього питного закладу продовжувалась і після Жовтневого перевороту ще десь 5-10 років. Тобто, це не була якась «фірма-одноденка». Це був досить стабільний, солідний заклад, який свою діяльність продовжував не менше десяти років, і в період імперії, і в період війн, і за більшовиків. Бо «влада прийдешня», а пиво – вічне)

А що пили тогочасні полтавці, звідки їм звозили пиво? Яке найбільше полюбляли?
Ми зібрали дані про майже 30 пунктів, 30 заводів, 30 виробників, які постачали пиво в Полтаву. Це як майже цілі екземпляри, так і фрагменти.
Серед, так би мовити, найближчих – це полтавське пиво акціонерного товариства Запоріжжя; Диканька. Бо куди ж без Диканьки, звісно?)

Не часто, але теж були – Ромни; Костянтиноград, Вільховий Ріг з Костянтиноградщини. Також із відносно не далеких – Охтирка. Цікаво, що не було жодної знахідки кременчуцького виробництва, хоча в Кременчуку два заводи було. Те ж саме і з пляшками заводу у Великих Липнягах на сучасній Семенівщині. І Кременчук, і Великі Липняги, були досить відомі заводи свого часу, не такі прямо дуже потужні, проте відомі у своєму середовищі. Скоріш за все, на той час вони вже або не працювали, або їхні виробництва були дуже маленькі, щоб доставляти сюди, в Полтаву, достатні об’єми пива у відповідній тарі.
З віддалених, тих, що знаходились на території сучасної України, були, наприклад пляшки з Проскурова (сучасний Хмельницький), Києва; немало з Одеси, дуже багато з Харкова, кілька з Дніпра (тогочасний Катеринослав).

Також величезна кількість була з території сучасної Московії. От, наприклад, з найдальших це – Самара, Баку, Астрахань, ближчих – Курськ. Звісно, там і Москва, Петроград чи Санкт-Петербург. І навіть Рига. Причому Риги було дуже багато знахідок.
Переходимо до того, що більше полюбляли. Напевно, найбільше було московських пляшок заводу Калінкіна. У принципі, це не дивно, тому що це був найбільшої потужності завод на той час у Російській імперії, і, скоріш за все, вони були найдешевші, бо масовість виробництва знижує ціну. Але дуже багато також було й Диканьки, що знову ж таки, не дивно, тому що виробництва Диканьки були досить потужними, і поряд.
Що цікаво, разом з цими двома заводами в трійку лідерів входили також пляшки з Риги. Вони не були супер красиво декоровані, але це було також дуже потужне велике виробництво. Також багато було, наприклад, Нової Баварії з Харкова, дуже багато. А ще кількох інших харківських заводів: Ігнатіщева, «Українка» тощо. У цілому Харків, якщо взяти усі заводи, був чи не найбільш представницьким. Усіх інших було значно менше.

Існують дані, що наприкінці ХІХ століття в Києві функціонували майже 30 пивоварних заводів. А як у цьому плані щодо Полтави?
У Полтаві того часу теж було власне виробництво пива. Правда, представлено одним заводом. Перший полтавський пивоварний завод зʼявився тут десь з кінця 1870-х років, саме вже такий завод, який виробляв пиво сучасного зразка, в пляшках, спочатку керамічних потім скляних, ну чи принаймні в діжках, пляшки з’явилися, можливо трішки пізніше. Він знаходився в районі сучасної «Колонії» по вулиці Монастирській. Ми знаходили й адресу цих виробництв. Але от як доводить краєзнавець Леонід Булава, скоріш за все, основні потужності заводу, про який ми будемо зараз говорити, знаходилися на краю колишніх Колоністської вулиці та Глухого провулку, на самому краю схилу.
Власне, цей завод називався «Акціонерне товариство Запоріжжя». Так, перше полтавське пиво називалось «Запоріжжя». Воно виготовлялося, знову ж таки, у своїх пляшках, як мінімум відомо про два їх види. А якщо ще точніше дослідникам відомо про два види таких пляшок, а нам відомо про три, тому що маємо одну, унікальну, яка знайдена поки що лише в одному екземплярі, і яка, на нашу радість, ціла! Бо до її вмісту добиралися через дно. То такий рідкісний випадок, що пробивали дно, не відтинаючи горловину в пляшці. Таким чином пляшку вдалося зберегти для нас, дослідників, повністю.

Направду ця пляшка дуже гарна – видовжена, схожа на грецьку колону з канелюрами. Розкажіть, будь ласка, більше про неї та інші унікальні екземпляри, які можливо було знайдено в пивниці.
Це пляшка дійсно унікальна, вона поки відома в єдиному екземплярі. Потужності першого полтавського пивного заводу були не дуже великі, тому навіть у самій Полтаві в 1910-х рр. було небагато пива власного виробництва (про що свідчить мала кількість битої тари).
Найімовірніше, цей виріб був з перших партій пляшок «Акціонерного товариства Запоріжжя». Інші, ті які трапляються частіше, вже більш подібні до своїх харківських «колег». Наприклад, Нова Баварія дуже схожа по стилю виготовлення.
Також цікавою є унікальна пляшка з Охтирки, де теж був свій завод, який, до речі, діє ще на тих самих потужностях, на яких він діяв і до революції. Відомо також кілька видів їх пляшок. І одна з таких пляшок теж майже повністю ціла, походить з цієї ями. Насправді, у тому підвалі ми знайшли багато пляшок від різних цікавих виробників. З Ромен, наприклад були. З інших міст колишньої Полтавської губернії, а також з Харківської.

Яка подальша доля цих знахідок?
У майбутньому плануємо в підвалі нашого Центру археології зробити виставково-лекційну залу, де один з невеличких відділів буде й про «Першу Полтавську пивницю». Для цього, в принципі, і заплановано зробити реставрацію пляшок. Ну і звісно, якийсь каталог зробимо, коли час прийде. А поки що можна помилуватися зображеннями на фото, які вони еститично красиві, ці давні пивні пляшки! Це той випадок, коли задоволення отримуєш і від вмісту, і від тари.
Тож якщо маєте вдома такі – не вагайтесь, приносьте, зробимо окрему колекцію що доповнить наші знахідки. Бо наші знахідки цінні перш за все тим, що походять з одного місця. Вони відкривають і підтверджують традицію використання певного напою на Полтавщині та Полтаві на початку ХХ ст. Крім того, кожна така пляшка унікальна сама по собі тим, що є своєрідним витвором тогочасного мистецтва, тож цінна не лише тим, що колись знаходилося всередині.