Сьогодні – день літнього сонцестояння. Найдовший день у році, коли сонце досягає свого найвищого піка, а ніч стає недовгою миттю темряви. Для нас це просто астрономічний факт у календарі, але для давніх мешканців українського степу цей день був часом, коли стиралися кордони між світами, а рух світила визначав усе життя навколо. Якщо ви прагнете відчути цей зв’язок епох – не обов’язково їхати до Стоунхенджу, адже справжні «вартові часу» та астрономічні орієнтири тисячоліттями стояли на Полтавщині!
Сьогодні ландшафт східної частини Кременчуцького району дивує велетенськими відвалами сучасних кар’єрів, що височіють на десятки метрів. На їхньому тлі степові кургани здаються вже не такими помітними. Проте, ще століття тому саме ці насипи панували над горизонтом, викликаючи захват мандрівників і глибоку повагу місцевих жителів. Степові племена доби енеоліту та бронзи будували кургани не лише як гробниці, а й подекуди надавали їм сакрального сенсу. Особливо це стосується курганів, що мали так звані кромлехи, частина каменів з яких піддавалася додатковій обробці для надання стелам антропоморфного вигляду.
Подібні кургани відомі у Нижньому Подніпров’ї, а також і у нас на Полтавщині. Один з таких було розкопано, наприклад, біля колишнього с. Лавриківка Пришибської громади.
Курганний простір залишався священним крізь віки: услід за мандрівниками мідно-бронзової доби тут ховали своїх небіжчиків поселенці Нової та Новітньої доби (XVII-XX ст.). На півдні Полтавщини таких курганів із християнськими кладовищами на вершинах – сотні. І подекуди влаштовуючи новітнє поховання для надгробків наші не такі далекі предки використовували антропоморфні стели більш далеких предків.
Один з вражаючих прикладів такого культурного дифузіонізму (переплетення культур) зафіксований археологами біля с. Пришиб, на найбільшому кургані могильника № ІІІ. Уся поверхня пам’ятки вкрита християнським кладовищем XVIII-XX століть, з кількома тогочасними гранітними надгробками. Але серед них є дещо унікальне: замість християнського надгробка над однією з могил – прадавня антропоморфна стела. Схоже на те, що колись мешканці одного з місцевих хуторів, ховаючи свого близького, використали замість традиційного хреста стелу енеоліту – раннього бронзового віку!
Ця примітивна скульптура досі височіє на північному схилі кургану. Вона має чітко виділені абриси голови, заглибини, що формують контури грудей, та деталі, схожі на зображення рук. Уявіть собі – якийсь наш сучасник знайшов свій спокій під кам’яним монументом, який витесали зусиллями степовиків близько 5 тисяч років тому.
На сьогоднішній день – це єдина антропоморфна стела з Кременчуцького Придніпровʼя, яка збережена на своєму кургані (хоч і вийнята з «прадавнього контексту») та має доступ для огляду. До слова: зазначена група курганів – памʼятка археології місцевого значення, тому інформація про неї є доступна і на нашій онлайн-карті:https://map.codpa.org.ua/?visitid=6364
Подібні скульптуру доби міді-бронзи дуже часто знаходилися у комплексі з кромлехами, а самі кромлехи – мали досить виразну архітектуру, яка використовувалася саме для астрономічних спостережень. Або ж навпаки – будувалася після проведення астрономічних спостережень. Тож не виключено, що і ця Пришибська стела маркує нам якусь стародавню обсерваторію, відкриття якої ще не відбулося.
Можна уявити, що коли сонце у день літнього сонцестояння заходило за лінію горизонту, такі прадавні стели ловили його останні промені, символізуючи вічний кругообіг життя, смерті та відродження. Тож сьогодні, дивлячись на заходи сонця (а можливо і святкуючи сонцестояння), згадайте про те, що під нашим небом триває безперервний діалог поколінь – де козацькі надгробки сусідять із богами мідно-бронзової доби, а сонце дивиться на це, і однаково дарує всім своє світло і тепло тисячоліття поспіль!