«Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,
Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,
Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,
Що на рівнину раптово із темної падає хмари»…
Так описував двобій Гектора та Ахіллеса Гомер у своїй Іліаді (переклад Бориса Тена), де крім іншого він також наводить описи щитів, списів, різноманітних обладунків та мечів. Ці мовчазні свідки минулих сутичок і воєн, які забрали, можливо, не одне життя, – мимоволі викликають вмонтований у нас еволюцією тваринний страх і… захоплення. Може тому подібні археологічні знахідки завжди приваблюють і цікавлять більше ніж інші.
Наш артефакт, про який йтиме мова далі, за типом має численні аналоги в епосі фінальної бронзи Європи, і саме тому ми взяли на себе сміливість провести паралелі з Троянською війною в «Ілліаді». Його було випадково знайдено у далекому 1962 році на території Західного укріплення Більського городища. Це довгий двосічний бронзовий меч з пласкою прямою, дещо розширеною в центральній частині, основою руків’я, яка виступала за межі леза. Накладки до руків’я було втрачено, і лише бічні та вздовж центральної осі округлі отвори свідчили про колишню їх наявність.
Тож чим цікавий саме цей екземпляр? А тим, що він дійсно особливий: це єдина мілітарна знахідка, яка відноситься до дуууже рідкісних саме на території Полтавщини слідів галльштаттської культури.
Названа, як часто це буває, за містом першого виявлення пам’ятки (м. Галльштатт (нім. Hallstatt) у південно-західній Австрії) ця археологічна культура була поширена в Європі у Х-V ст. до н. е.
Саме галльштаттська та її наступниця латенська культура, представляли тогочасну європейську залізну добу.
Загалом ця культура залишила слід переважно на західних частинах нашої країни, а от наш меч є рідкісною найсхіднішою такою знахідкою на території України. За класифікацією він відноситься до типу з язичковим руків’ям, які набули поширення наприкінці бронзової доби, що відповідає ранній галльштаттській періодизації, проте деякі подібні екземпляри дожили і до залізної, бо зустрічаються у пізніших періодах.
Як він до нас втрапив? Ким був його власник? Ми, на жаль, вже не дізнаємось. Можливо це був цінний імпорт, а можливо він напряму пов’язаний з початком перебігу міграційних процесів, які на той час охопили Поворскля. Тут не зайве буде вказати що в етнічному відношенні носіями галльштаттської культури на теренах України найімовірніше були фракійці.
А той самий Ахілл, за легендами, мав цілий острів на території України – Зміїний, який раніше звався Левкос (Світлий острів). Культ давнього героя принесли колись на наші території мілетські переселенці й вшановували його нарівні з богами в багатьох своїх колоніях, і навіть далі (згадаймо перстень Ахілла з урочища Перещепине поблизу Більська).
Великі війни лишаються в історії назавжди, і наша визвольна обов’язково лишиться, не дарма ж давні легендарні місця вже карбують на собі імена нових українських героїв.