У той час коли сучасні корупціонери вигадують чергове «фінансування благодійних фондів», чиновники XVII століття лише втомлено зітхають зі своїх портретів. Вони займалися корупцією ще сотні років тому, з набагато більшим поетичним розмахом, шляхетним шармом та без зайвих докорів сумління.
У Речі Посполитій хабарництво не вважали криміналом – це була звичайна «ділова транзакція», позбавлена нудної суспільної моралі. Тож замість грубого слова «хабар» тогочасна еліта створила справжній лінгвістичний шедевр для маскування тіньових схем:
«Підсула» – чарівна фінансова ін’єкція для місцевого урядника, після якої в нього різко погіршувався зір, та він переставав помічати контрабанду чи незаконну торгівлю.
«Упоминки» (або «поминки») – «дипломатично протокольна» форма підкупу. Вони були настільки звичними, що виплачувалися навіть на міждержавному рівні (наприклад, кримському хану за геополітичний спокій).
«Гарач» – дзвінка монета, яку заносили до кабінетів посадовців як обов’язковий податок за прихильність влади.
«Ралець» (або «рало») – геніальна схема. Спочатку це був просто святковий подарунок від щирого серця (на Великдень чи Різдво), який швидко перетворився на обов’язковий тариф для суддів та полковників, без якого справу навіть не відкривали.
«Почесть» (або «честь») – хабар із відтермінуванням, або «елітна чайова», яку заносили чиновнику вже після успішного вирішення питання. Прийти без «почесті» вважалося жахливим моветоном.
«Ласка» – вершина чиновницького лицемірства. Прохач ніколи не давав грошей, він просто «шукав урядової ласки».Щоправда, об’єм цієї ласки вимірювався виключно золотом, возами з провізією чи, наприклад, дефіцитною селітрою.
«Подарунки» – улюблена зброя польського командування від козацької старшини. Організатори схеми цинічно підрахували: «перекупити обідами та золотом одного-двох лідерів значно дешевше, ніж відправляти цілу армію на війну».Як бачимо, корупційний словник тогочасного періоду був бездоганним: жодного криміналу, суцільна культура, турбота, бенкети та «подарунки».