Здавалось би, така проста і звична деталь одягу – пояс.
Можна сміливо сказати що це найбільш ужиткова річ упродовж тисячоліть.
Пояс використовували не тільки для носіння знарядь праці та холодної зброї, а й наділяли магічною роллю перепони, через його форму кола, яка слугувала сакральним оберегом від усілякої нечисті.

У світі існує велике різноманіття поясів, багато з яких майже у незмінному вигляді дійшли й донині.  Деякі з них були ще й бойовими.
Наприклад, скіфські бойові пояси були одним із найпоширеніших тогочасних видів захисного спорядження, та за своїм функціональним призначенням поділялися на вузькі портупейні та широкі захисні, а в давньогрецьких культурах їх використовувались для захисту живота воїна.
І в наші часи деякі з поясів не втратили свою войовничу функцію  – чорні та іншоколірні пояси слугують «маркерами» для володарів ступенів майстрів у бойових мистецтвах.

Елемент своєрідного бойового поясу, а саме кістяну пряжку, було знайдено в кургані поблизу села Хоружі на Решетилівщині, в одному із поховань бабинської культури доби пізньої бронзи під час охоронних досліджень Полтавської археологічної експедиції ДП «НДЦ «ОАСУ» ІА НАН України під керівництвом В’ячеслава Шерстюка у 2007 році.
У впускному похованні №4 (антропологічні дані «сказали» що похований був 45-50-річним чоловіком) небіжчик, крім невеликої напутньої їжі, мав також кістяну поясну пряжку, яка була знайдена біля його лівого коліна. Вона мала типову випуклу форму, розмірами 5,3х4,0 см, із двома отворами ― великим центральним та дрібним по обідку, діаметрами 1,6х1,5 та 0,45х0,3 см відповідно.
Подібні пряжки – один із етновизначальних артефактів поховань бабинської культури (застаріла назва – багатоваликової кераміки).

Виготовлені з цільної кістки, зазвичай з двома різновеликими отворами, ці пряжки переважно мали відполіровані краї,  що могло свідчити про їх часте використання.
Якийсь час була поширеною версія що подібні пряжки – це інвентар суто чоловічих поховань, де вони начебто були атрибутом воїнів-колісничних.
Пізніше така версія дещо втратила популярність.

Найімовірніше все ж таки що пряжки пришивалися у вигляді бляхи або підвішувалася як медальйон до різних частин одягу, в тому числі – й до поясу, виконуючи при цьому не тільки функціональне навантаження портупейної пряжки, а й виступаючи маркером статусу.

Таку теорію підкріплюють знахідки (хоч і не дуже поширені) кістяних пряжок в кількох жіночих похованнях бабинської культури, жінки з яких могли належати до соціальної верхівки, виконувати роль яка обіймалася за визнанням чи була спадковою, тож, можливо, пряжка слугувала своєрідним символом влади, що вирушав з померлою і в потойбіччя.
Також існує кілька припущень щодо способу кріплення і використання саме як поясної пряжки.
Найпоширеніша версія така: вона кріпилась до поясу вертикально, великий центральний отвір був головним, фіксуючим (можливо з використанням іншого, допоміжного тримача) а маленький, бічний отвір, слугував для додаткової «підстраховки» меншою ниткою чи шматком шкіри.

Але достовірність того яким саме було кріплення, нажаль, не стовідсоткова, що дає широкий простір для подальших спроб реконструкції та роздумів.
До речі, не хочете спробувати?
Бо можливо функціональна вжитковість кістяних пряжок залишиться такою ж напівзагадкою як і трипільські «біноклі» чи скіфські золоті «ковпаки»…. а можливо її буде все ж таки розгадано та вписано у сторінки розкритих археологічних таємниць.

А поки що трішки затягуймо пояси в тилу щоб ЗСУ змогли заткнути за пояс ворожу армію на «передку»!
Бо фразеологізм «заткнути за пояс» первісно виник для позначення переваги одного суперника над іншим, перевершення кого-небудь у чомусь, бо заховати (заткнути) його так легко за пояс, як і певний предмет.

Легко, нажаль, не буде, але Наші зможуть – навіть не сумніваємось!