Сьогодні Міжнародний день друзів – і наша «Знахідка» дуже доречна для публікації саме в цей день, адже вважаємо всіх, хто стає на шлях світла щодо передачі знахідок до науковців, – друзями. Історію цієї прикраси ми вже писали тут: http://www.facebook.com/poltavaCODPA/posts/pfbid0345Tv8MQRG6pt22zdebLY4YLcxgUZfFCqPpMTVNQBqpXHEEFwV763jpv5Nh8e65pjl, але хочемо ще раз подякувати Валерію Цимбалу за безцінні знахідки, одну з яких представляємо вам сьогодні.
Уявіть собі бурхливі часи Русі. Порубіжжя Переяславського князівства, знаменита Посульська оборонна лінія. Тут, на високому березі річки, колись підносилися вали Чутівського городища – застави, що стояла на межі княжих земель та дикого, сповненого небезпек, половецького степу. Саме на околицях цього форпосту, у часи запеклих битв чи раптових набігів, утаємничені власники ховали в землю свої найцінніші скарби, або ж це була чиясь загуба (точніше сказати зможуть лише подальші дослідження). Минули століття й зараз лише випадкові знахідки повертають нас до часів руської розкоші. Однією з таких витончених таємниць і є наша срібна прикраса, випадково знайдена на околиці Чутівського городища на Полтавщині.
Іконографічні та археологічні джерела свідчать, що подібні прикраси руські жінки носили у різний спосіб. Найчастіше за допомогою стрічки або тонкого шкіряного ремінця їх прикріплювали безпосередньо до жіночого головного убору звідки вони ошатно звисали на рівні скронь – поза, або перед вухом власниці. Або ж за способом носіння вони були саме сережками.
Загалом серед дослідників побуту Русі досі немає єдиного терміну для позначення цієї групи прикрас. У науковому обігу поряд із традиційною назвою «скроневі кільця» часто використовують терміни «завушниці» або «сережки». Тож достеменно сказати що прикрашала чутівська сережка – вухо чи скроню, – ми на разі не можемо.
Проте, можемо описати її конструкцію. Вона виконана зі срібла і відноситься до намистинного типу подібних прикрас, де сама конструкція являє собою масивний дугоподібний дріт-основу на який нанизані великі порожнисті намистини, розділені обмоткою ще з тоншого дроту. Ремісники давньої Русі розробили кілька варіантів декорування таких намистин. Наша належить до того типу, де намистину формує тонкий, дріт по верх якого напаяні зернятка «зерні».
Довідково: Зернь – це напаювання крихітних срібних або золотих кульок за відповідною композицією.
Серед археологічних описів подібних прикрас саме сережки з намистинами найменш чисельніші (приблизно 10% в жіночих похованнях) порівняно з перстенеподібними, променевими, лопатевими, щитковими та іншими. Тож вважаймо що нам пощастило!
Спочатку вважалося, що такий вид прикрас побутував виключно на землях полян. Проте, пізніші знахідки довели: ареал їхнього поширення був значно ширшим. Вони масово зустрічаються в Київській, Галицькій, Чернігівській та Переяславській землях. І хоч знайдені біля Чутівського городища срібні прикраси вражають своєю унікальністю, але водночас вони мають прямих «генетичних родичів» у найвідоміших скарбах України. Наприклад, наша чутівська сережка є майже дзеркальною аналогією прикрас з «Вербівського скарбу» на Тернопільщині. Це свідчить про цікаве явище: попри тисячі кілометрів та тогочасну небезпеку доріг, на теренах руської держави існував єдиний канон моди.
Хто була та жінка, чиї скроні прикрашали ці вироби? Найімовірніше представницею еліти прикордоння. Можливо, дружиною місцевого посадника, знатного дружинника або заможного купця, адже срібло в ті часи на рівні з золотом виконувало функцію демонстрації багатства. А ще могло слугувати сакральним оберегом втіленим у маленькій прикрасі – можливо уособленням тричасної структури Всесвіту (земне, небесне та божественне), як захист для своєї власниці на неспокійному степовому кордоні.
Загалом те, що цей тендітний срібний витвір мистецтва пролежав в землі майже вісімсот років і дійшов до нас крізь пожежі та навали — справжнє диво! (і те що ця сережка зрештою втрапила до рук науковців теж приємне диво). Дякуючи якому сьогодні ми маємо змогу переконатися: Руське Посулля жило в єдиному культурному та мистецькому ритмі з усім простором великої держави від Києва до Галича, включно з землями Полтавщини!
У колажі використані малюнки Зінаїди Васіної.