При слові «Диканька» більшість уявляє собі: маленькі хуторці дрімають серед засніжених полів, чорти пірнають і регочуть у Пивоварському ставку, красуня-відьма Солоха цілує замок на дверях Свято-Миколаївської церкви, до садиби Кочубея з’їжджаються на іменини Мотрі екіпажі поважних гостей, а вона все виглядає коханого Мазепу біля столітніх дубів…?
?Утім, історія Диканьщини почалася не в добу козацтва, а значно раніше. Тож пізнання її варто почати з археологічних пам’яток ще скіфської доби.
Представляємо вашій увазі чергову туристичну картку, де знайшлося місце і городищам, і печерним келіям, і знаменитим Кочубеївським дубам. Користуйтеся! ✊
Насамперед, йдеться про Стасівське городище, розташоване у північно-східній частині с. Стасі Диканського району, в урочищі Вергузівка (Вали), на височезному мисі правого берега р. Ворскли. Городище є південною найвідомішою на сьогодні пам’яткою поширення оборонного будівництва місцевого лісостепового населення доби раннього залізного віку на цій території. Зовсім не схоже на Більське, складається з самого городища, передгороддя, чотирьох селищ. При в’їзді збереглися вали висотою до 5 метрів, тоді як на інших ділянках оборонне зодчество обмежувалися невеличкими допоміжними укріпленнями, а також ескарпами – підрізанням крутосхилів, що унеможливлювало штурм фортеці навіть без додаткових високих стін.
Серед унікальних знахідок скіфської доби зі Стасівського городища – кинджал з антеноподібним верхом (VІ ст. до н.е.). Це укріплення з’явилося “на світ” десь у той же час що й надавніше Більське – Західне.
За часів козацтва, у ХVІІІ ст., тут розміщувався маєток полтавських полковників Г.С. Герцика і В.В. Кочубея. До сьогодні збереглися фундаменти кам’яниць – мурованих житлових будівель.
Біля села Михайлівка – Михайлівське городище. Розташоване воно у масиві Парасоцького лісу – унікально збереженій місцині, завдяки чому збереглося й саме укріплення. Це один з найменших форпостів Русі на теренах Полтавщини, що не розвинувся до розмірів “міста”, лишившись невеличкою цитаделлю на місці однієї з переправ через Ворсклу.
У цьому ж лісовому масиві, у селі з промовистою назвою Чернечий Яр збереглися рештки печерних келій монахів-відлюдників, що оселилися тут десь в середині ХVІІ ст., виривши, за давнім звичаєм, печери у “диких” місцях. Більшість монастирів Полтавщини у ХVІІ ст. розпочинали свою історію саме як печерні обителі, але лише цей скит лишився і надалі “нерозбудованим”. Частина проходів наразі розкопані та розчищені спелео-археологічними експедиціями.
В околицях с.Олефірщина розташований Олефірщинський могильник – один з найбільших на Поворсклі за межами Більського комплексу, в околицях с. Олефірщина. Більшість курганів тут уже розорано. Однак у 1980-х роках певна частина була розкопана, матеріали звідси, у тому числі – золоті предмети, нині експоновані у Золотій кладовій Краєзнавчого музею.
Що стосується самої Диканьки, то особливої уваги тут варті:
Свято-Миколаївська церква, зведена у 1794 р. у стилі класицизму на кошти Віктора Кочубея та за проєктом відомого архітектора Миколи Львова. Використовувалася також як усипальниця родини Кочубеїв;
Свято-Троїцька церква, побудована у 1780 р. в стилі пізнього бароко. За легендою, під храмом – величезна кількість підземних ходів. Це її Микола Гоголь змалював у знаменитих «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки»;
Кочубеївські дуби – чотири велетенські дерева віком 600-800 років, залишки від колись величної алеї до маєтку.
Начебто під ними закохана Мотря Кочубей зустрічалася з Іваном Мазепою;
ландшафтний парк «Диканський» з облаштованою на ньому екостежкою, що виводить відвідувачів прямо до мальовничих Пивоварських ставків – чудова можливість помилуватися природою, послухати птахів і дізнатися більше про рослинне та тваринне розмаїття краю, бо екостежка облаштована будиночками для комах, стендами із зразками деревини різних порід дерев, які тут ростуть, інформаційними стендами та ін.
Частиною парку є також Брусія – геологічна пам’ятка природи, що являє собою відслонення пісковиків. Розташована ліворуч від старої дороги до Диканьки, в урочищі Церковний Горб. На поверхню тут виходять 10 брил, вкритих лишайником. На пісковиках виявлені петрогліфи доби бронзи — ранньої залізної доби, що датуються II–I тисячоліттям до н. е. А ще тут же – заповідне урочище Парасоцьке, з гектарами незайманих лісів та рослинності! Неймовірне місце для неймовірних вражень і таких же фото.
Відстань від Полтави до Диканьки – всього 30 км. А до Стасів – і того менше. Отже, дістатися можна як власним автомобілем чи рейсовим автобусом, так і велосипедом. Єдине що, з огляду на велику кількість небуденних локацій, варто затриматися тут на пару днів.
Наявність поруч «зелених садиб» та невеликих готелів дає таку можливість. Однак їх небагато, так що про ночівлю краще домовлятися заздалегідь. Утім, фантастичні краєвиди Чернечого Яру і Михайлівки так і натякають: візьми намет і спи під зорями.
Теж крута ідея!
#запідтримкиУКФ #МандруйУкраїною #Віртуальні_мандрівки_Полтавщиною
Проєкт впроваджується за фінансової підтримки Український культурний фонд та Zagoriy Foundation.