Козаки у 1638 році

Доба козацтва – один з найяскравіших періодів української історії. Цей бурхливий час був багатий як на доленосні події, так і на діяння, часом героїчні і нерідко криваві, сильних та безстрашних людей. Однією з таких визначальних подій безсумнівно була битва під Говтвою у 1638 році, що відбулась в ході козацького повстання під проводом Якова Острянина. Свою мужність та військову звитягу проявили тут в повній мірі і повсталі козаки, і військові підрозділи, що воювали на боці Речі Посполитої.

Якими ж саме постають перед нами з глибини віків образи супротивників у названій воєнній кампанії?

В першу чергу, звичайно ж,  мова про козаків. І тут необхідно зауважити, що реєстрове козацтво було широко представлене по обидва боки протиборства. Тож свою військову майстерність та героїзм українські вояки продемонстрували під Говтвою, виступаючи у борні як за, так і проти того порядку, який на той час утвердився у Речі Посполитій. Дивуватися тут немає чому. Адже головною метою козацьких виступів, які в другій чверті XVII ст. регулярно стрясали Польське королівство, була не руйнація країни, яку абсолютна більшість козаків щиро вважали за свою Вітчизну, не визволення українського народу від нестерпного і жорстокого гніту, а повноцінне інтегрування самого козацтва у тогочасне суспільство Речі Посполитої і отримання ним шляхетсько-лицарських привілеїв за обов’язок захищати державу від зовнішніх і внутрішніх ворогів. До того ж у 20-30-тих роках XVII ст. відбувалось постійне перетікання козаків із реєстру у т. зв. випищики і навпаки, обумовлене різними воєнними, суспільними та особистими обставинами. Усі вони вважали себе представниками окремого військово-служилого стану, виокремлювали себе з решти суспільства, рівняючись до шляхти, і представляли собою у воєнному плані організовану, вправну, досить добре озброєну та екіпіровану піхоту. Кіннота як бойова одиниця у тодішньому козацькому війську не існувала – навіть ті козаки, які мали коней, зазвичай спішувались на полі бою і билися як піхота. Діяли при цьому компактними бойовими порядками і будучи масово озброєними різноманітною вогнепальною зброєю (насамперед – з кремінним, але також з коліщатим або гнотовим ударним механізмом), вели безупинний масований вогонь із самопалів, чим і досягалась ефективність вогневого бою.

Відповідно, не було особливої різниці у зовнішньому вигляді та озброєнні як реєстровців, значна частина яких перебувала у війську Корони, так і випищиків, котрі складали переважну частину війська Якова Острянина.

Перш за все варто зауважити, що вести мову про якесь пошиття уніформованого (станового) одягу козацтва на цей час не доводиться. Вдягалися козаки кожен відповідно до своїх смаків та можливостей. Відповідно виглядало козацьке військо в поході здебільшого сіро й невиразно, бо за таких обставин зрозуміло надавало перевагу одягу з грубої і дешевої сірячини. Певною пістрявістю і різнобарвністю вирізнялась хіба що старшина, та і то не під час військових дій у степу, де навіть заможні уникали червоних чи інших яскравих кольорових речей. Очевидно, перевага сірому одягу надавалась насамперед через маскувальні властивості цього кольору. Вирізнявся одяг старшини не стільки кольором, скільки якістю сукна і відповідно його відтінками. Сукна високого ґатунку відзначалися тонкістю, м’якістю, дуже рівним, гладким і густим волосяним застилом, ніжною тонкою пряжею. Сукна середнього ґатунку – трохи товстіші, жорсткіші та менш м’які, ворсовий застил не такий рівний, густий і гладкий. Сукна низького ґатунку – жорсткі (грубошерсті), товсті і рідкі, з грубим, неоднорідним і рідким застилом з помітними прогалинами.

Саме з таких різновидів сукна, подарованого або врученого як оплату, був пошитий значною мірою за ідентичними лекалами верхній козацький одяг.

Найвідомішим для широкого загалу, але при цьому аж ніяк не найпоширенішим, видом плечового одягу, який використовували як українські козаки, так і дрібні польські шляхтичі, був жупан. Це – довгополий однобортний, скроєний до стану (приталений), з вузькими рукавами каптан із глибоким загортанням піл наліво і з вираженою асиметрією в розташуванні застібок. Заможні козаки підбивали поли жупана яскравими тканинами і спереду густо нашивали один біля одного різноманітні ґудзики. У московських документах при описі козацьких речей поняття “жупан” часто передається відповідником “кафтан”(каптан).

Зазвичай у документах, у яких фігурують прості козаки чи панські пахолки, описуються жупани білого, сірого та зрідка синього кольорів, а кольоровий одяг (синій та червоний) мали представники старшини, які могли отримати кольорові однострої в подарунок від короля.

Проте найпоширенішим у запорозьких козаків плечовим одягом (на зразок сучасного піджака) була серм’яга. Вочевидь, вона правила у XVII ст. за своєрідний “мундир-барву” і представляла собою простий народний аналог жупана, який у козаків часто виконував функцію останнього. Цей вид одягу шили переважно з білого та сірого домотканого серм’яжного сукна або з вовни – нефарбованої чи фарбованої, зокрема, в темно-коричневий (брунатний) колір. Довжина цього вбрання була досить короткою і сягала приблизно до середини стегна чи трохи нижче, відповідала приблизно довжині сорочки.

Найпоширенішими кольором як серм’яги, так і жупана, були білий та сірий. Саме згадки про білі та сірі серм’яги та білі жупани-каптани постійно виринають у документах, пов’язаних не лише із простими козаками, а й із представниками старшини. Це дозволяє припустити, що саме одяг білого кольору та відтінків сірого був найпоширенішим серед українського козацтва, і вважався своєрідною “барвою – візитівкою”, за якою впродовж XVIІ та навіть XVIІІ ст. відразу безпомилково впізнавали як січовиків, так і реєстрових козаків.

Власне саме сукно, з якого шили сірі серм’яги та сукняні жупани, козакам часто або дарували, або вручали як оплату. Згідно з тодішньою соціальною ієрархією та традиціями, простому козацтву дарували дешеві нефарбовані або білі сукна (такі, як кир та паклак), а командному складу – тузинок синього кольору.

Та так склалось, що напередодні козацьких виступів 1637-1638 років, після московської війни 1633-1634 рр. маса змобілізованого козацького війська, яке не одержало обіцяної урядом платні, було змушене до інших методів забезпечення свого матеріального становища – на війні як на війні: за рахунок пограбувань, трофеїв та контрибуцій. І якщо раніше вони насамперед вдавалися до грабіжницьких походів проти сусідніх держав (Криму, Туреччини, Молдавського господарства), то тепер козаки грабували на українських землях та наймалися до чужоземних військ. Так, У 1636 р., так і не отримавши грошей та не маючи виходу зі скрутного становища, частина козаків прийняла пропозицію кримського хана Інаєта Ґерая взяти участь у його поході на Кантемира, в оплату за що отримали гроші та біле турецьке сукно – габу. Тож немало козаків під Говтвою цілком можливо красувалися у одязі, пошитому з цього сукна.

І звичайно ж, не можна не згадати про такі важливі атрибути козацького вбрання як сукняна з хутряною околицею, або ж і повністю хутряна, шапка, яку носили в будь яку пору року; міцні шкіряні чоботи, на яких ніколи не економили; та козацький кушак – пояс, який нарівні з якістю сукна серм’яги чи жупана вказував на матеріальне становище власника.

А наостанок залишилось питання – куди ж поділись невід’ємні від образу козака у свідомості широкого загалу широкі червоні шаровари? Відповідь на це питання буде дуже простою – такого одягу на той час ще не було, він з’явився не раніше ніж за століття. А носили козаки, насамперед, різні варіанти більш вузьких штанів, серед яких у першій половині XVII ст. найбільш популярними були описані Г. Бопланом шоси – комфортні вузькі штани угорського типу, дуже модні на той час серед аристократів та військових Європи, зокрема їх носили угорські піхотинці. Такі штани  повторяли силует ноги і зав’язувались на поясі шнуром. Їх пошиття не потребувало багато тканини і, відповідно, зменшувалась їх вартість, тому шоси могли собі дозволити широкі верства населення, навіть селяни та небагаті міщани. Звичайно ж, були і більш широкі варіанти штанів, але їх собі могли дозволити лише заможні козаки та шляхтичі, але навряд чи вони одягали їх на поле бою.

Таким чином, в одязі українського козака тісним образом переплітались тодішня європейська мода та місцевий колорит. 

Наостанок же варто зауважити наступне. Якщо у когось виникає питання щодо того, як на той час можна було цілий рік носити досить жаркий суконний одяг, то варто просто поцікавитись тодішнім європейським кліматом. А XVII ст. припало на час так званого Малого льодовикового періоду, коли клімат на континенті був набагато суворішим порівняно із сучасним, а погода влітку найчастіше відповідала сьогоднішній ранній осені. А от 1638 став одним з кількох дійсно теплих років, що можливо також вплинуло на початок козацького повстання.

Дякуємо за художні реконструкції Сергію Шаменкову.

Текст Віталія Сальнікова.