Надорчанські степи в межах середньої тераси р. Орелі, берегів її правої притоки р. Орчика, а також на плато корінних берегів р. Ланна, зберегли чимало археологічних об’єктів.
З-поміж них переважають кургани та їхні групи, які необхідно зберігати від розорювання як об’єкти археології й історичного ландшафту.
Саме роботи з інвентаризації численних археологічних об’єктів і виконані в околицях с. Федорівка Карлівського р-ну
за ініціативою органів УМВС України в Полтавській обл. у контексті розслідування одного з кримінальних проваджень.

Дослідження старожитностей в околицях Федорівки розпочалося зі збору відомостей під час анкетування Центрального Статистичного Комітету 1873 р. їх доповнили описи учасників Докучаєвської експедиції 1888-1890 рр.та археолога Полтавського музею О.К. Тахтая 1925 р.

Дані на третю чверть XX ст. про поховальні пам’ятки опубліковані Г.О. Сидоренко 1982 р., якій було відомо про існування тут 17 курганів.
Суцільне обстеження території сільської ради здійснене О.Б. Супруненкому 1986-1988 рр. Він також виявив в околицях села 1978 р. унікальну пам’ятку первісного мистецтва – Федорівський ідол фіналу раннього бронзового віку.
1988 р. на південь від населеного пункту ним був досліджений курган, з якого саме і походила Федорівська стела. Ці матеріали опубліковані монографічно(2012 р.).
На кінець 1980-их рр. в околицях Федорівки було відомо 7 груп та окремі насипи у кількості 56 курганів. Наприкінці 2014 р. авторами проведена інвентаризація об’єктів археології території Федорівської сільської ради.
Виявлено і картографовано 11 груп курганів у складі 2-7 насипів, 13 поодиноких курганів, З майдани, що загалом складало 56 насипів стародавніх поховальних споруд.
Укладена облікова документація на ціоб’єкти, зняті їх плани, географічні координати, уточнені описи, виконана фотофіксація тощо. Серед обстежених виявилися й досі невідомі комплекси та окремі споруди.

Серед найкраще збережених необхідно назвати групу курганів II -комплекс епохи енеоліту – бронзового віку у складі 7-ми задернованих і вкритих лісом курганів висотою 0,3-1,2 м, решток майдану і насипу складованого ґрунту – вуса, споруджених вздовж краю підвищення плато правого корінного берега Орчика у правобережній нагірній частині села, біля Благовіщенської церкви.
Неподалік у лісі, на краю плато знаходиться добре збережений курган II доби енеоліту – бронзового віку заввишки 1,8 і діаметром 28 м, що ніколи не розорювався.
За свідченням жителів села, під час сільськогосподарських робіт на насипу № 2 групи II у правобережній частині села (1970-ті рр.), на глибині 0,5 м був виявлений скелет чоловіка з північною орієнтацією з кістками коня. Поховання супроводжувалося залишками дерева,рештками залізного прямого клинка і ножа, фрагментами бронзових кулястих ґудзиків та іншими предметами. Залишки могли належати кочівницькому похованню доби розвинутого середньовіччя або початку золотоординського часу.

Найбільш цікавим з-поміж обстежених є рідкісної збереженості великий майдан II, розташований навпроти південної околиці села, що має «класичну» форму, у складі великого кільцевого останця і пари вусів. До нього тяжіють 2 валоподібні підвищення додаткових вусів на схід і південний схід від насипу.
Кільцевий останець майдану правильних округлих форм має діаметр 57 м, висоту 2,6 м, центральну заглибину в 1,5-1,6 м від рівня сучасної денної поверхні і пагорб-підвищення заввишки 0,3 м з двома невеликими ямками у центрі. Прохід з пониженням близько 1,0 м наявний з південно-західного боку, чітко відповідаючи місцю розміщення вусів. Вуса мають складну конструкцію – з подвійними чи потрійними підвищеннями-гребенями, з висотою 1,7-2,0 м та вираженими улоговинами близько 0,50 м. Вони видовжені, прямі у плані, протяжністю 32-35 м.

Майдан – виразний об’єкт археології і промислового виробництва козацькоі8іго часу, найкраще збережений з-поміж усіх селітроварницьких об’єктів Карлівського району.
Це поховальна споруда скіфського часу, перетворена на місце промислового видобутку збагаченого селітрою ґрунту за козацької епохи. Вона виникла у результаті вибирання, наступного вилужування і випарювання чорнозему з кургану з метою отримання сировини для пороху селітроварами другої – третьої чвертей XVII ст.

Варто зазначити, що групи курганів, розташовані по обох берегах р. Орчик, витягнуті ланцюжками, розкидані групами або поодинці. На картографічних матеріалах середини XIX ст. можна простежити два майже меридіонально зорієнтовані ланцюжки курганів на лівому березі річки. Розміщення могил вздовж цих терас вказує на пролягання по надорчикських підвищеннях давньої степової дороги, що пов’язувала басейн Орелі і Ворскли та вела до Гришківського городища скіфського часу, розташованого на р. Коломак – лівій притоці р. Ворскли, і далі – до Більського археологічного комплексу та басейну Сіверського Дінця.
На завершення зазначимо, що на переважну більшість обстежених курганів,курганних груп і виразний майдан II підготовлені комплекти первинної облікової документації, що вже передані до Міністерства культури України для взяття їх на облік як пам’яток археології місцевого значення. А за фактом порушення чинного законодавства щодо
приватизації окремих археологічних об’єктів заведена відповідна кримінальна справа.