Досить часто дослідники зустрічали і зустрічають у народних переказах таку назву стародавніх курганів як «Шведські могили». Сама логіка речей передбачає у цих словах факт поховання в них шведських воїнів, що, беззаперечно, на теренах України завжди пов’язується з подіями Північної війни 1700-1721 рр., а точніше, — військовими кампаніями 1708-1709 рр. на теренах краю, фіналом яких стала Полтавська битва 27 червня 1709 р.

Про традицію називати кургани «шведськими могилами», а також «татарськими», «козацькими», «турецькими», «ляськими» тощо, історики та археологи зазначали здавна [див, напр.: 20, с. 4-5].

Звісно, у багатьох виникає питання ― а чи дійсно це так? Чи є реальні підстави відносити кургани, великі наземні поховальні споруди епохи міді-бронзи, скіфського та давньоруського часу, до могил шведських воїнів, що загинули під час цієї війни? Чи, принаймні, правомірно говорити про наявність у них поряд з археологічними похованнями захоронень бійців часу Полтавської битви? Саме на це питання й спробує відповісти ця розвідка, здійсненна в основному на матеріалах Полтавщини та найближчих прилеглих регіонів, але й використанням даних з інших областей та країн.

Одним з найбільш інформативних джерел назв курганів є картографічні матеріали. Для пошуку «Шведських могил» були використані топографічні мапи видань сер. 1850-х рр., 1930-1940-х рр., 1950-х, а також найбільш «свіжі» зйомки 1970-1990-х рр., масштабами від 1:100 000 до 1:10 000.

За результатами їх аналізу, з майже 1000 власних назв курганних пам’яток на території сучасної Полтавської області та найближчих околиць зі «шведами» була пов’язано лише 3 об’єкти: група курганів (ур. Шведські могили між селами Березняки та Покровська Багачка на Хорольщині), давньоруський курганний могильник біля с. Березова Рудка та група курганів на межі Зіньківського та Гадяцького районів. Причому ― жодного подібного топоніму серед численних власних назв серед листів Атласу карт-«трьохверстовок» та карт топозйомки 1930-1940-х рр.!

“Шведські могили” на картах зйомки 1950-х рр.

Відносно бібліографічної джерельної бази про «шведські могили» на теренах Лівобережної України чітко вирізняється два етапи. У першому, що охоплює дослідження істориків та археологів ХІХ – поч. ХХ ст., міститься найбільша кількість топонімів з назвами, що мають посилання на «шведське» походження. Але необхідно відмітити й те, що конкретні назви типу «шведські могили» у роботах цього часу майже відсутні: у працях М.О. Макаренка, В.Г. Ляскоронського та інших дослідників зустрічаємо численні перекази про причетність «шведа» до появи чи будівництва того чи іншого об’єкта: кургану або майдану, городища чи колодязя.

Помітно, що офіційна історіографія того часу, закладена у працях професійних археологів та істориків, доволі рідко наводить дані про власні назви курганів як-то «Шведські могили», а за наведення ― справедливо вказує на хибність такої назви. Подібний топонім був більш характерний для світогляду пересічної людини. Яскраво це помітно в опублікованих результатах анкетувань кінця ХІХ ст., опрацьованих М.О. Макаренком: наведені численні дані про городки, що нібито збудували та використовували шведи, кургани, в яких ніби ті похованні, численні скарби того часу, виходять від анкетованих осіб, якими, зазвичай, виступали звичайні волосні управлінці на місцях, і котрим не чужою була віра в народні легенди та перекази [13, сс. ІV, 1, 2, та ін.].

Значно менше «шведської» історії в археологічних пам’ятках фігурує в дослідженнях В.Г. Ляскоронського [12], і взагалі лише одна така пам’ятка міститься в фундаментальному дослідженні стародавніх споруд Л.В. Падалки [14], що, здається, можна пояснити переважання спілкування дослідників (при зборі інформації про історію навколишньої території) з більш освідченнями особами. Зокрема, у Лева Васильовича його «вірними інформаторами», переважно, виступали вчителі, землевпорядники, представники провінційної інтелігенції.

Іншою джерельною базою поповнення інформації відносно «шведських» топонімів, і, зокрема, «шведських могил», є наукові історико-археологічні публікації та звіти, що стали результатами розвідкових робіт останніх п’ятидесяти років. Тут вже спостерігається притухання народної пам’яті про події трьохсотлітньої давнини, що простежується у різкому зменшені кількості фігуруючих у них «шведських» топонімів. Також відзначається уніфікація цих переказів майже до повсюдно єдиної назви «Шведські могили», зникнення подібних «шведських» городків, колодязів, та ін. Це можна також пов’язати як із затуханням усієї народної традиції повір’їв та переказів, так і зі зростанням освіченості сільського населення, основного їх зберігача та носія.

Окрім «шведських» могил з аналогічним характером походження назв можна назвати і численні «шведські городки», «городки від шведів», «шведські колодязі» та ін. Зазначимо, що простежується невід’ємність та однотипність усіх власних назв з коренем «швед» та переказів, що пов’язують ті чи інші пам’ятки археології зі шведами. Досить часто якщо городища збудовані й не самим «шведом», то за часу війни з ним, як це помітно на багатьох прикладах у М.О. Макаренка [13, сс. 1, 15, 26 та ін.].

Так, на теренах Полтавщини серед таких можна назвати «вал від Охтирського городища до Ворскли насипаний для оборони від шведа» [12, с. 173] (можливо, тут фігурує Більське городище скіфського часу, чи, принаймні, його частина). Біля Срібного (Чернігівщина) є Данчинова могила, і в ній, за народними переказами, шведи склали свою зброю. А причиною таких висновків являється лише факт того, що шведська армія проходила через містечко [13, с. 96]! Курган цей копали селяни, але, звісно, нічого «шведського» не знайшли. У Березовській волості на Прилуччині також є якийсь колодязь, «де шведи свої награбовані скарби поховали» [13, с. 93].

В Інгерманландії, на Гатчині, що була під шведським пануванням у ХVІІ ст., кургани, городища, хрести ХІ-ХІV ст. асоціюються зі шведськими, шведські кургани іноді навіть називають шведськими горами. Народ пов’язав ці незрозумілі насипи з перебуванням земель під владою «чужих», причому, асоціюючи їх з похованнями як шведів, так і «своїх», тих, хто проти них боронився. М.К. Реріх відзначав, що в цьому регіоні « … всякий археологический памятник этой местности, о котором уже трудно сказать, что это — будь это случайная груда камней или естественное возвышение, — относится ко времени  шведских войн» [17]. Шведськими могилами тут повсемісно називають курганно-жальничні поховання ХІ-ХІV ст., хрести зі слов’янськими літерами [19].

Не завжди з похованнями шведів асоціюють суто курганні насипи. Так, на Воложчині в Білорусі, в с. Вишнівці на горішньому кладовищі кістки, що виявлялися тут час від часу, пов’язуються зі шведськими похованнями, навіть незважаючи на те, що тут стоять польські металеві хрести середини ХІХ ст. [8].

“Шведська могила” в Решетилівці

Надгробні камені XIX століття

Часто всі земляні споруди навколо того чи іншого населеного пункту, — кургани, «городки»-майдани, — пов’язуються з їх спорудженням шведами чи під час «шведської війни», «шведськими могилами». Подібних прикладів особливо багато в статистичних зведеннях М.О. Макаренка (напр., в околицях м. Гребінка (кол. Городище) [13, с. 41-42].

До речі, в це русло можна додати й іншокореневі назви, але такі, що мають спільне історичне походження. Так, у Білорусії деякі давні кургани називають «французькими могилами», і населення пов’язує їх з подіями Вітчизняної війни 1812 р. [7]. На Стародубщині є також і Литовські могили. На північному заході сучасної Росії, на Псковщині «шведські» могили згадуються як результат війн зі шведами ХVІ-ХVІІ ст. або сліди просування армії Карла ХІІ на початку ХVІІІ ст. І, зокрема, в Ямбурзькому повіті, куди в 1704 р. шведська армія направилася в похід, «шведськими могилами» тут звуться чи не всі кургани з кам’яними хрестами і плитами [16, с. 282].

Доцільно буде також продовжити це дослідження накладенням шляху військового походу шведської армії Карла ХІІ на територію України в 1708-1709 рр. на карту відомих топонімів «шведська могила». За основу маршруту шведського короля до Полтави для прикладу взята картосхема з праці О.А. Білоуська та В.О. Мокляка [3, карта 33:5].

Так, шведська армія до Веприка просувалася у чотирикутнику, обмеженому містами і містечками Прилуки-Ромни-Гадяч-Лохвиця, тобто північними окраїнними районами Полтавщини та південними Сумщини і Чернігівщини. Значних військових дій на цій ділянці не відбувалося, військова присутність зазвичай обмежувалася накладенням на місцевих мешканців військових повинностей (постою, поставки продовольства та фуражу тощо). Більш широкі військові кампанії почалися лише в центральній частині Гадяцького району. Далі шведи через Зіньків просувалися строго уздовж правого берега Ворскли на Полтаву (через Опішню, Будища), а після Полтавської битви таким же чином відступали до Переволочни.

Шведські могили та городки на карті військових дій 1708-1709 рр.

За найменшими підрахунками на сучасної Полтавщини на разі маємо до 35 таких, збережених у народній пам’яті та літературі назв, в основному, могил та городків. Найбільш поширенішими вони є на Пирятинщині, Миргородщині, в Гадяцькому та Котелевському районах, відомі в околицях Кобеляк і Лохвиці.

Співставивши ці дані можна побачити, що часто «шведські» могили та «укріплення» виникали там, де скандинавами й «не пахло». Але в основному в широкому територіальному колі основні топоніми з «шведським» коренем все ж більш-менш співпадають з історичними реаліями баталій тих часів.

Також виникає питання, чи досліджувалися такі «шведські могили» археологічно, та чи підтверджено або ж спростовано їх віднесення до поховань скандинавів? Дійсно, хоч і небагато, але кілька курганів з назвами «Шведські могили» свого часу досліджувалися, у тому числі й на Полтавщині.

Так, у 1896 р. археологи С. Кульжицький та А. Лютецький дослідили курган у складі могильника «Шведські могили», що розміщувався біля с. Хитці сучасної Лубенщини. У ньому було виявлено два поховання скіфського часу, пізньосередньовічних могил не знайдено, щоправда, насип був досліджений лише наполовину [10].

Відомий факт, наприклад, як у роки Великої Вітчизняної війни загін артилерії, під час риття траншеї на «шведських могилах» біля с. Яблоновка (сучасна Чернігівська обл., на кордоні з Полтавською), натрапив на кам’яний надгробок з насічкою-хрестом, та слідами надписів старослов’янською (!) в’яззю. Поруч проглядалися ще кілька каменів. Роботи навіть у ті суворі часи були припинені для запобігання руйнування давніх поховань [16, с. 275-276].

Такі ж результати давали археологічні дослідження подібних пам’яток і на більш віддалених територіях. Так, «Шведські могили» біля с. Березниця на Брестчині виявилися слов’янським могильником VІ-VІІІ ст. н.е. [1], з невеликими насипами давньоруського типу, а група з такою ж назвою біля с. Бєлогощ на Брянщині — курганним давньоруським могильником ХІІ ст. [2].

Здається, лише одного разу дослідникам вдавалося натрапити на залишки шведських поховань у курганах. Можна навести повідомлення І.В. Головка, пирятинського краєзнавця, про те, що археолог-аматор А.А. Святогор наприкінці 1960-х років, під час дослідження кургану скіфського часу поблизу с. Вечірок на Пирятинщині, розкопав два пізньосередньовічні поховання, інвентар яких (пряжки, ґудзики, кулі) схиляв до думки розкопувача про належність їх до солдатських шведських комплексів часів Північної війни. До речі, назви «шведські могили» могильник не мав [4, с. 120]. Хоча, й інтерпретація виявлених у кургані поховань як шведських може бути неостаточною, зважаючи на відсутність матеріалів для порівняння, та й самих матеріалів розкопок, які не дійшли до наших днів.

За аналізу вищевикладеного, напрошується висновок, що топонім «Шведська могила» використовувався у значній мірі в іншому аспекті. Багато фактів свідчить про те, що на рубіж ХІХ-ХХ ст., до якого й відноситься основний масив джерел з даної проблематики, слова з коренем «швед» не завжди означали шведське, як належне країні Швеції чи її населенню: у багатьох випадках «шведами» називали просто чужинців, переважно ― які прийшли сюди з військовою метою, таких людей, про яких нічого не відомо, чи культура яких незрозуміла автохтонному населенню.

Так, спостерігається значна кількість дуальностей назв одного об’єкту чи урочища, типу «Шведська чи Татарська Могила» (напр., с. Мала Зубівщина на Коростенщині) [6], чи як то Недригайлівське городище, що пов’язується з оселею «якогось «королька», — чи Шведа, чи Чміля» [11, с. 433]. Поряд із чотирма майданами «Шведські могили» біля Миргорода народне повір’я називає ще два однотипні об’єкти вже з назвами «Ляхові могили» [13, с. 35].

Відносно відомого шляху Сагайдак, що проходив у межиріччі Ворскли та Псла, від гирла Ворскли до Курщини, зберігся переказ про походи «турок» (теж в даному випадку будь-яких кочівників-мусульман, напр. татар) і «шведів» («чи швед за Сагайдаком гнався, чи Сагайдак за шведом, бо вони воювали між собою») [12, с. 171]. Чи не найяскравіше процес несвідомого змішування різночасових легенд спостерігається в переказах про кургани і майдани в ур. Мечеть біля с. Кишенька Кобеляцького району (рештки мавзолеїв золотоординського часу, ХІV ст.). За словами місцевих жителів, вони мали назву «мечеть» чи «шведська мечеть» (!), в ній жив якийсь швед, чи було якесь місто, в якому жила мати «шведа» [12, с. 195].

Аналогічні процеси спостерігаються і в художній літературі. Так, під час опису однієї баталії в «Енеїді», І.П. Котляревський від свого імені, для кращого огляду та відображення поля бою, стає на «шведський курган». Хоча в примітках редактора він ототожнений з відомою полтавською «Шведською могилою» [9], але, здається, письменник в даному випадку мав на увазі простий насип великих розмірів як чудовий далекозір, а назву «шведський» подає як найбільш поширену в той час для цього типу пам’яток. Тим паче, назва «шведський» у І.П. Котляревського подається не як власна, а з прописної літери. Те ж саме спостерігаємо і в М. Хвильвого: в оповіданні «Сині етюди» у письменника фігурує власна назва кургану «Велика Шведська могила», де епітет великий також визначає цей курган з поміж інших саме як найбільший в окрузі [18].

Іноді легенди про «Шведські могили» пов’язуються з легендами про «золотого коня», що більш характерні відносно старожитностей скіфського часу. Так, у с. Кроти на Пирятинщині, на давньоруському курганному некрополі, що має назву, визначену в темі, найбільший насип ототожнюється з похованням «золотого коня» якогось шведського воєначальника. Вузда його, нібито, теж була золотою [5, с. 123]. У даному випадку на лице яскравий факт переплетіння різних легенд, пов’язаних з різними епохами.

Отже, що ж називали «шведськими могилами» і «шведськими городками»? Зазвичай, такими в народній пам’яті виступають земляні поховальні споруди, — кургани, — епохи енеоліту – києворуського часу. Більше «шведські могили» ототожнювалися з майданами, як з більш логічно та розумово неосяжною спорудою (наприклад, широковідома Розрита Могила неподалік Великої Рублівки): кургани в степу ще називалися могилами, хоч і не зрозуміло чиїми, а майдани, рештки селітряного виробництва, не вписувалися в обмежену свідомість селянина. Звідси, вони частіше ставали об’єктами легенд та «побрехеньок».

На завершення слід зазначити: характерна риса народної пам’яті — крім нещодавніх, пам’ятати останні великі катаклізми, особливо військові, а потім пов’язувати їх з місцевими легендами і переказами. Як показує досвід, назву кургани отримували по найменуванню переможеної армії: численні «Шведські могили» на території України, Білорусії й Росії, «Литовські могили» на Стародубщині (і Вітова на Полтавщині), «французькі» ― в Білорусії. Яскравим прикладом такої назви може бути, так би мовити, «класична» Шведська могила, що розташована на території м. Полтави. Свою назву (інша назва ― могила Петра І, ще більший нонсенс) вона отримала, незважаючи на те, що під нею були поховані московські вояки, які загинули в Полтавській битві 1709 р.

Шведська могила у Полтаві

Причому, спостерігається тенденція під час формування цих легенд — ігнорувати очевидні навіть для простої людини факти. Іноді вони настільки переплітаються і «фантастифікуються», що навіть реальні події в них не можуть бути виокремлені. Певно, раніше кількість «Шведських могил» у пам’яті населення Полтавщини та суміжних регіонів була значно більшою, але перекази про них поступово відмирали та забувалися.

Завершити цю замітку можна цитатою відомого пітерського археолога, історика Л. Клейна: «Легенды — не всегда и не во всем чистая фантазия. Переломленная в народном сознании, в них отразилась жизнь народа, отложились наслоения различных эпох. Легенды могут помочь, в историческом разыскании, только надо подойти к ним исследовательски и критически».

Якщо неможливо відшукати сліди матеріальної культури, то вони часто зберігаються в різних формах у народній пам’яті. Тому, можна стверджувати, що «шведські» топоніми дуже обережно можна використовувати для історичних висновків, хоча в даному випадку вони скоріш за все можуть виступати лише як яскраве джерело формування народного світогляду місцевого населення, ніж достовірним свідченням його історії.

Джерела та література:

1. Археологические памятники Пружанского района //http://pruzanaschool3.narod.ru/sourses/pruzana/archeolog.htm/
2. Археологические памятники Унечского района //http://unecha-lib.narod.ru/ekologia.html/
3. Білоусько О.А., Мокляк В.О. Нова історія Полтавщини: друга половина ХVІ – друга половина ХVІІІ століття. Пробний підручник для 8 класу. — Полтава: Оріяна, 2006. — 264 с.
4. Головко І.В. Воєнні дії 1708-1709 років на території пирятинських козацьких сотень (нумізматичні добірки з Пирятинського історико-краєзнавчого товариства) // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні / Зб. наук. ст. — Київ, 2006. — Вип. 15. — С. 119-125.
5. Головко І.В. Давньоруські пам’ятки середньої течії р. Удай Х-ХІІІ ст. // АЛЛУ. — Полтава: Археологія, 2005. — № 1-2. — С. 117-127.
6. Денисюк В.Л. Розвідки в Коростенському районі на Житомирщині в 1994 році // Восточноевропейский археологический журнал — Сентябрь-октябрь, 2001. — № 5 (12) //http://archaeology.kiev.ua/journal/050901/denisyuk.htm/
7. Клейн Л. В поисках града Китежа // Знание-сила. — Москва, 1970 //http://www.svetloyar.eu/publishing/docklein.htm/
8. Корбут В. Тайна белого саркофага //http://www.sb.by/print.php?articleID=41386/
9. Котляревский И.П. Энеида. Перевод с украинского И. Бражнина //http://lukianpovorotov.narod.ru/Folder_Kotlyarevskiy/Eneida_Kotl_Rus.html/
10. Кулатова І.М., Супруненко О.Б. Курган скіфського часу у с. Хитці в Лубенському Посуллі (за розкопками А.Лютецького та С.Кульжицького 1896 р.) // АЛЛУ. — Полтава: Археологія, 1997. — № 1-2. — С. 59-63.
11. Ляскоронский В.Г. Городища, курганы и длинные (змиевые) валы в бассейне р. Сулы. // Тр. ХІ АС. — Москва, 1901. — Т. 1. — С. 404-457.
12. Ляскоронский В.Г. Городища, курганы и длинные (змиевые) валы по течению рр. Псла и Ворсклы // Труды XIII АС. — Москва, 1907. — Т. I. — С. 158-198.
13. Макаренко Н.Е. Городища и курганы Полтавской губернии (сборник топографических сведений). — Полтава: Изд-во ПУАК, 1917. — VІІ+105+XIX с.
14. Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и её заселение: Исследование и материалы. — Издание ПУАК. — Полтава: тип. Тов-ва Печатного Дела, 1914. — 237 с.
15. Петров А.В. Город Нарва. Его прошлое и достопримечательности. 1223-1900. — СПб: Типография Министерства внутренних дел, 1901. — 520 с.
16. Петров В.С. Прошлое с нами. — Киев: Изд-во политической литературы Украины, 1979. — Кн. 2. — 496 с.
17. Стасюк И.В. Археологические памятники Гатчинского района: «шведские горы» и новгородские словене //http://history-gatchina.ru/land/kurgany/kurgany4.htm/
18. Хвильовий М. Сині етюди //http://lib.ru/SU/UKRAINA/HVIL_OVIJ/sini_ety.txt/
19. Чистяков А.Ю. Намогильные кресты в Ингерманландии: традиции и современность //http://sovet.geraldika.ru/article.php?coatid=1987/
20. Чмихов М.О., Шилов Ю.О., Корнієнко П.Л. Археологічні дослідження курганів. — Київ: УМК ВО, 1989. — 218 с.