Не шаманкою єдиною, або Заходять якось у бар воїн, бабця та велетень…
Наша історія могла би починатися так, але ми не про вигадки-анекдоти, а про реальні знахідки Полтавської археологічної експедиції 2007 року.
А саме про поховання трьох людей, які жили (і померли) неподалік, поруч із сучасною Гребінкою в епоху ранньої бронзи, тобто в ІІІ — ІІ тисячолітті до нашої ери.

«Воїн»
Знайдений по центру ями в катакомбі. Лежав на спині, головою чітко на південь; ймовірно, первісно — у так званій «ямній позі», колінами догори. Ми встановили, що це був чоловік 30 — 35 років, зростом 168 — 172 см.
Сліди решток підстилки навели нас на думку, що скоріше за все, вся камера була заслана рослинною підстилкою, а в районі покладення мерця — «посилена» шкіряною «ковдрою». Під черепом — шкіряна «подушечка».
На грудях між лівим плечем і ребрами ми знайшли скупчення крем’яних наконечників трьох стріл. Вони лежали один на одному; можливо, у підсумочку, чиї зотлілі сліди ми виявили. Цікаво, що стріли виготовлені з різного за кольором та структурою кременю. Наконечники — однотипні, листовидно-підтрикутної форми з доволі глибокою виїмкою в основі, розміром близько 2,5х1,5 см.

«Бабця»
Вхідна камера її поховання трішки «пробивала» край катакомби «воїна». Співпадіння? Не думаємо. Ймовірно, учасники процесії точно знали місце захоронення попередника. Поховальна камера мала округлі обриси.
Людина, похована тут, лежала так само, як і «воїн», мала 60 — 65 років і 170 — 174 см зросту. Через поважний вік антропологи не можуть точно сказати, що це жінка (проте на цю думку наштовхують знайдені поруч речі).
Науковці виявили перенесений перелом лівого стегна та запальний процес у правому коліні. Тож ця стара, травмована людина, ймовірно, кульгала. На нижній щелепі було лише 4 зуби — стерті вщент, але здорові.
Кістяк теж лежав на органічній підстилці та добряче був посипаний вохрою. Найбільше її яскраво-червоний колір простежувався на кінцівках скелету.
Біля правої руки на рівні грудей стояв цілий, але розтрісканий глиняний ліпний горщик з орнаментом. Посудина мала сліди кіптяви зсередини та рештки рожево-жовтої органіки на дні. Тож цю посудину могли використовувати в поховальному обряді як курильницю.
Неподалік лівого плеча знайшли рештки берестяної коробочки, виготовленої з тоненької кори. У посудинці лежали масивна кістяна проколка із заполірованої грифельної кістки коня, кремені, а на всю висоту тарілки містилася яскраво-жовта вохряна маса правильних округлих форм. Можна припустити що проколка «пронизувала» вохряну сформовану масу саме в первісному вигляді, і це одноплемінники померлої зробили… за нині не відомим нам задумом.

Подібний набір інвентарю — вохри-фарбника та кістки-писала — дослідники пов’язують із комплексами поховань «стародавніх митців-художників».

«Воїна» і «бабцю» ми віднесли до донецької катакомбної культури. Можливо, вони навіть були родичами, разом із шаманкою. Наступне поховання ж — пізньокатакомбне, інгульське. Крім того, досить не схоже за своєю будовою на інші катакомбні споруди Полтавщини.

«Велетень»
Тут на правому боці горілиць лежав чоловік 35 — 40 років зростом 185 — 190 см. Від шкіряної підстилки зберігся досить інтенсивний коричневий тлін. Цьому покійнику під голову теж поклали шкіряну «подушечку» і повністю обсипали вохрою. Із «велетнем» ми знайшли лише два камінці, які не факт що були супутнім інвентарем. Проте хай це не вводить вас в оману: значна глибина катакомби дозволяє віднести власника могили до досить високого соціального статусу серед одноплемінників.

Певно, ми трохи задіяли вашу уяву, а вже восени ви побачите максимально наближені реконструкції цих поховань.

#за_підтримки_УКФ
#віртуальність_забутих_предків