Хутір Парк-Трудолюб — полтавський Едем дослідника української старовини

Парк Трудолюб

Друга точка на маршруті «Українські Афіни Полтавщини» - село Трудолюб.
Наприкінці XVIII – на поч. XIX cт., в умовах масованого наступу російських імперських структур на залишки української автономії, серед нащадків старих козацько-старшинських родів широко поширились тенденції до вивчення та збереження пам’яті про славне минуле України та зокрема своїх предків, що, звичайно ж, сприяло активному збиранню української старовини. Найбільш сприятливі умови для цього склалися в той час саме на Миргородщині, де середовище шляхетних спадкоємців козацьких династій було тісно пов’язане поміж собою як родинними зв’язками, так і спільними господарськими інтересами сусідства маєтками.

Так, на хуторі Парк-Трудолюб, за 8 верст від Кибинців, тодішнього серця краю, був розташований маєток представника одного з найвідоміших козацько-старшинських родів Василя Яковича Ломиковського, 
який залишив по собі пам’ять як дослідник української історії, збирач козацької старовини, етнограф і фольклорист з одного боку, і знаний господарник та садовод з іншого. 
Зокрема, його можна назвати й дослідником-археологом, що здійснив перші наукові археологічні розкопки на території сучасної Полтавщини.

Василь Ломиковський народився у 1778 р. і був водночас праправнуком Гетьмана Данила Апостола та знаменитого Івана Ломиковського, палкого прихильника Івана Мазепи та його генерального обозного.

Родовід Ломиковського

 

Вже з восьмирічного віку Василь Ломиковський навчався в Петербурзькому Шляхетному кадетський корпусі, після закінчення якого деякий час перебував на військовій службі. 
У відставку він вийшов у званні штабс-капітана і, отримавши пенсію, оселився на Миргородщині. Саме тут, на своєму хуторі Парк-Трудолюб, як він його називав, Ломиковський прожив більшу частину свого життя.

Василь Якович тісно спілкувався зі своїми сусідами, які були своєрідними стовпами місцевого товариства. Так відомо, що В. Ломиковський часто бачився з Дмитром Трощинським, в якого подовгу гостив. 
У одному з листів до свого друга І. Мартоса він писав як про виняток: «Уявіть – за три місяці сі я бачив міністра тільки три дні». Влада, авторитет і вага у суспільстві Д. Трощинського тяжіли над місцевим дворянством, тож і В. Ломиковський мусив йому догоджати. Ось як він сам писав про це у листі до І. Мартоса: «Трощинский уже в Кибенцах, следовательно, Ломиковский, хоть и не рад да готов вести жизнь тунеядную, нестерпимую для сердца его; как-то совестно принебречь утонченные ласки министра, служившего отечеству полстолетия!». Згодом – теж про себе: «И таким образом, отвлечен не от среды спокойного занятия, вместо коего, с отвращением сердца должен бороться с искушениями и празднословить пред немощным, унылым и всеми забытым министром».

Водночас Ломиковський активно користувався тим, що до маєтку у Кибинцях оперативно надходила офіційна пошта та доставлялись свіжі газети з актуальними новинами. У швидкому отриманні нагальної інформації, яка надходила до Д. Трощинського, В. Ломиковському допомагав ще один його сусід та близький товариш Василь Опанасович Гоголь-Яновський, який, як управитель маєтку, часто не тільки відвідував, а й тривалий час жив у Д.Трощинського. Взагалі відомо, що з сім’єю Гоголів-Яновських В. Ломиковський спікувався досить часто, і відбувалось це як у Кибинцях, так і в їхніх власних маєтках та у сусідів.

В. Ломиковський був близьким другом і сорочинського лікаря М.Я. Трохимовського, по смерті якого став опікуном над його сорочинським маєтком і малолітніми онуками. Приязними були стосунки власника Парк-Трудолюба з письменником Василем Капністом, з яким їх об’єднували захоплення садівництвом та філософсько-етичні шукання. Саме В. Ломиковський 1823 року надіслав повідомлення до «Санкт-Петербургских ведомостей» про смерть поета.

Протягом 12 років Ломиковський листувався з Іваном Романовичем Мартосом (1760—1831), вихованцем Київської Академії, кабінет-секретарем Кирила Розумовського. Багато років Мартос жив самотньо у келії Києво-Печерської лаври, аж доки геть хворого друга Василь Якович не привіз до себе й майже рік доглядав лежачого. На його руках Іван Романович і помер.

Але в першу чергу В.Ломиковський славився на всю округу як знаний господарник. У 1821 році «Вільне економічне товариство» у своєму друкованому органі опублікувало дві його статті, які визнало такими, що дають найкращі відповіді на питання, що 1820 р. товариство поставило перед господарями-поміщиками Російської імперії. Одна з цих статей – про висушування боліт – була удостоєна золотої медалі.

нагороди Ломиковського
Сторінка «Лісового журналу»Нагородні медалі  1 - «Товариства для заохочення лісового господарства», 2 -«Вільного економічного товариства»

 

Першим в Україні В.Я. Ломиковський запровадив полезахисні лісові смуги, а на основі своїх лісівницьких нововведень 1837 року видав працю «Розведення лісу в сільці Трудолюб». За цю роботу В. Ломиковський отримав золоту медаль від «Товариства для заохочення лісового господарства». В цій праці підбито підсумки спостережень впливу лісних смуг на урожайність сільськогосподарських культур, проведено детальний аналіз агротехніки розведення різних порід дерев, викладені правила пересадки молодих дерев. Своє господарство В.Я. Ломиковський і називав «древопольным», оскільки поєднував на одній і тій же площі вирощування сільськогосподарських культур з посадками лісонасаджень.

У цілому, за його власними повідомленнями, він висадив і виростив поблизу хутору Трудолюб близько 10 тис. дерев. Створив 2 дендропарки. Це дало йому змогу встановити, які дерева краще висаджувати на берегах водойм, а які – на схилах чи в балках. Він експериментував з дубами, ясенами, вільхами, осиками, тополями, вербами. Довів, що за допомогою лісосмуг можна створювати певний мікроклімат на сільськогосподарських полях, захищати ґрунт від суховіїв, затримувати сніг.

За свідченнями сучасників, у нагірній частині села власник мав розкішний садок з рідкісними фруктовими культурами дивовижної краси, парк зі скульптурами й фонтанами, а внизу – штучне озеро з механічним містком та різними диковинками. Гостей хутора Трудолюб дивували незвична арка при в’їзді до садиби, готель для приїжджих, потаємні підземні ходи, розсадник з рідкісними лікарськими рослинами. Внаслідок своїх вдалих занять агрономією та винахідництвом В. Ломиковський мав серед простолюду репутацію чаклуна-чорнокнижника, якому в його успіхах, буцімто, сприяли надлюдські сили.
Можливо, на таку славу вплинуло і нетривале захоплення В. Ломиковським філософсько-етичним вченням масонства, в якому він швидко розчарувався та назвав «спокусливою маячнею», «дорогоцінними плодами, приправленими якнайсильнішою отрутою». Немає жодних даних і про вплив на власника Трудолюба ідей декабризму, хоча він часто спілкувався з родиною Муравйових-Апостолів, що проживала в Хомутці. Роди Ломиковських та Муравйових-Апостолів мали спільного предка, гетьмана Данила Апостола, але орієнтувались на зовсім різні політичні доктрини.

В.Я. Ломиковський залишив глибокий слід в українській культурі насамперед як знавець і збирач української старовини доби козаччини. Повернувшись до України, В. Ломиковський активно зайнявся збиранням українських народних пісень та дум. Зберігся його пісенний рукописний збірник «Запись в 1803-1805 г. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, которого я застал в Малороссии». Це був один із перших фольклористичних записів творчості реліктових співців-кобзарів, які на той час вже були на межі зникнення.

Василь Ломиковський став автором-укладачем словника української старовини «О Малороссии. О древних обычаях малороссийских, о службе воинской и гражданской, о чинах и должностях чиновников. По алфавиту. Писано 1808 года», в якому наведено дуже багато цікавих відомостей з історії та побуту України. В цій праці автор дав тлумачення понад 60 військово-історичних та побутово-етнографічних термінів і понять, що стосувались козацького минулого України. На жаль, цей твір побачив світ лише у 1894 році.

Словарь Малорусской старины
« Словарь малорусской старины » та інші наукові публікації до теми ви зможете знайти на - https://map.codpa.org.ua/ на візитівці другої точки маршруту - Хутір В.Я. Ломиковського (Парк-Трудолюб)

 

В 1809 р. Ломиковський переклав російською твір французького історика Жана-Бенуа Шерера «Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії», видану в Парижі у 1788 р., включивши її до свого рукописного збірника «Припаси для української історії». Окрім того, він також збирав документи і матеріали з української історії, робив численні виписки зі старовинних рукописів.

У цьому йому допомагали і родинні зв’язки. Так завдяки тому, що його родичка Тетяна Ломиковська була пошлюблена з Юрієм Биковським, до рук Ломиковського потрапила історична хроніка Биковських XVIII ст, з якої він переписав деякі звідомлення, що стосувались 40-х – 60-х років XVIII ст., помітивши: «Переписано з особистих записів хорунжого Василя Биковського». Ймовірно, Василь Якович мав намір написати власну історію України, але, на жаль, не здійснив його.

Ще одними іменитими близькими родичами Василя Ломиківського були Родзянки.
Його мати, Марія Василівна, – рідна сестра Гаврила Родзянка (нар. бл. 1751 р.), поміщика Хорольського повіту, який жив у селі Родзянках, що нині – Веселий Поділ. Гаврило Родзянко був одружений із Марфою, донькою колезького асесора Михайла Шрамченка (про неї згадував у щоденнику Василь Ломиківський). Марія Василівна Родзянко, напевно, дуже любила свого брата, бо аж тричі брала його хрещеним батьком своїх синів – Григорія, Василя і Якова. Близька рідня, вони часто спілкувалися, їздили один до одного в гості: Трудолюб був недалеко, на межі з Хорольським повітом. У Ломиківських і Родзянків існувало спільне коло знайомих.
Родзянки – один із найбагатших і найвідоміших у минулому родів Миргородського полку. Ціла династія Родзянків протягом ХVІІІ століття успадковувала уряд миргородського полкового обозного, а у другій половині ХVІІІ – у першій половині ХІХ століття були предводителями дворянства Хорольського повіту.

Василь Якович вів щоденник, листувався з багатьма тогочасними українськими культурними діячами. Приятелюючи за його життя з Василем Опанасовичем Гоголем-Яновським та симпатизуючи його дружині Марії Іванівні, Василь Якович Ломиковський мав непрості й неоднозначні відносини з їх сином, Миколою Гоголем.
Відомо, що Василь Ломиковський часто кепкував з Миколи Гоголя у дитинстві, а коли той став письменником, жартівливо-іронічно називав його «геній Нікоша». У листі до Івана Мартоса від 9 січня 1830 р. саркастично засвідчував, що молодий Микола відправився до Петербурга з метою «исходотайствовать для Малороссии увольнения от всех податей». В. Ломиковський, до речі, не зовсім схвально відгукнувся й про збірку повістей «Миргород», закидаючи Гоголю, що той не змалював в образах її героїв місцевих знаних людей.

Ось що писав Олександр Данилевський до Миколи Гоголя у 1842 р.: «Ты спрашиваешь меня, что здесь говорят о твоей поэме? Я не вижу почти никого и никуда не выезжаю. Те немногие, с которыми имею сношение, не нахвалятся ею. Патриоты нашего уезда, питая к тебе непримиримую вражду, теперь благодарны уже за то, что ты пощадил Миргород. Я слышал между прочим мнение одного, который может служить оракулом этого класса господ, осыпавшего такими похвалами твои „Мертвые души“, что усомнился было в его искренности; но жестокая хула и негодование на твой „Миргород“ помирили меня с нею. „Как!“ — говорил он. Миргородский уезд произвел до тридцати генералов, адмиралов, министров… Да ты лучше поймешь, когда я скажу, что твой ласкатель и противник не кто таковский, как Василий Яковлевич Ломиковский». Водночас поширеною є версія, що саме В.Ломиковський послужив М. Гоголю прототипом персонажа другої частини «Мертвих душ» поміщика Костанжогло.

Ломиковський прототип Костанжогло
Існує припущення що прототипом гоголівського поміщика Костанжогло був саме Василь Ломиковський.

 

Відомо, що дітей В.Я. Ломиковський не мав. Одружився він пізно, коли йому було вже за тридцять років, і у шлюбі був не дуже щасливим, бо його дружина часто хворіла на істеричні напади. Точна дата смерті В.Я. Ломиковського невідома. Вважається, що помер він близько 1848 року.

Зразковий маєток на хуторі Парк-Трудолюб не пережив наступні буремні часи. Наприкінці XIX ст. в Лубенському музеї К.М. Скаржинської зберігалась акварель 1824 року, авторства П.В. Ломиківської, із зображенням однієї з кімнат у будинку В.Ломиковського на його. На жаль, цей малюнок не дійшов до нашого часу.

 

Посилання на маршрут – https://map.codpa.org.ua/.   Для того, щоб скористатися ним – зайдіть у розділ "Маршрути" й опустіться до маршруту під номером 6  «Українські Афіни Полтавщини». 

Віталій Сальніков, ст. наук. співр. КЗ «ЦОДПА»

Для підготовки публікації використано матеріали: Чухліб Т. Козацьке коріння Миколи Гоголя; Розсоха Л. Миргородщина козацька і Гоголівська; О.Журба Василь Якович Ломиковський: історик чи агроном та ін.

 

бер 23, 2021
114
1
min read