Привид минулої величі — садиба Муравйових-Апостолів

Садиба Муравйових-Апостолів в Хомутці

Третя точка на маршруті «Українські Афіни Полтавщини» село Хомутець. Якщо центром української культури, що спиралась на славне козацьке минуле, на Полтавщині були Кибинці, маєток ДмитраТрощинського, то місцевим осередком тодішньої ліберальної російської культури був Хомутець, маєток іншого відставного царського вельможі Івана Матвійовича Муравйова-Апостола.

Росіянин за походженням та вихованням, європеєць у душі, волею долі ставши спадкоємцем славного українського роду Апостолів, з якого походила його мати, він створив тут справжній центр європейського лібералізму з космополітичним присмаком. Завдяки своїм людським якостям, глибокій освіченості та літературній славі, Іван Муравйов-Апостол швидко знайшов спільну мову з місцевим товариством та увійшов до його переважно українського середовища як своя людина. 
Адже розвиваючи ідеї передових мислителів кінця XVIII ст., переклади, наукові й художні твори Івана Матвійовича Муравйова-Апостола знайомили співвітчизників з героїчними людьми минулого і їхніми діями, будили в серцях гарячі патріотичні почуття та прагнення, надихали на самовіддану боротьбу за краще майбуття. Тож не дивно, що в його сім’ї ідейно сформувались майбутні декабристи.

 «Іван Матвійович Муравйов-Апостол з дочкою Єлизаветою», 1799 р.
  Іван Матвійович Муравйов-Апостол з дочкою Єлизаветою. 
  Худ. Жан-Лоран Моньє. 1799 рік

Іван Матвійович народився у Москві, близько 1770 р., в сім’ї генерал-майора Матвія Муравйова та Олени Апостол. Його батько, Матвій Артамонович, належав до старого і знатного роду російського дворянства, а мати була онукою гетьмана України. Відомо, що Олена Апостол вийшла заміж всупереч волі батька, за що була позбавлена посагу. Про неї чоловік згадував такими словами: «Замість приданого її я кохав, розумна і доброчинна була, притому богобоязлива, поради давала мені як другу, від гарячковості мене стримувала». 
При пологах Олена Муравйова померла, і новонароджений Іван залишився з немолодим батьком, який його і виховав. Тридцять років, до 1801 р., Іван Матвійович носив прізвище лише свого батька.

З 1773 р. Іван Муравйов був записаний солдатом у лейб-гвардії Ізмайлівський полк. Навчання отримав вдома та у німецькому пансіоні Ейлера в Петербурзі. Мав виключні лінгвістичні здібності: знав не менше 8 мов. 
У жовтні 1784 вступив на службу обер-аудитором в штаті Санкт-Петербурзького генерал-губернатора Якова Брюса, з 1785 р. – його флігель-ад’ютант (з 1788 р. в чині секунд-майора). Служив у Колегії закордонних справ, завідував каналом в Шліссельбурзі (в чині прем’єр-майора).
У 1792 р. Іван Муравйов став вихователем великих князів Олександра та Костянтина Павловичів, потім був призначений оберцеремоніймейстером. При дворі він зажив слави перекладача англійських п’єс для Ермітажного театру.
 Ерудит і поліглот Іван Муравйов звернув на себе увагу Катерини ІІ та Павла І, користувався покровительством віце-канцлера Микити Паніна, що сприяло подальшому кар’єрному росту. У грудні 1796 р. він розпочав дипломатичну службу з посади міністра-резидента при дворах герцога Ольденбурзького і єпископа Любекського. Тут він познайомився з німецьким філософом Іммануїлом Кантом. В 1799–1800 рр. був посланником у Копенгагені. У 1800 р., відкликаний в Росію, отримав чин таємного радника, а в 1801 р. став членом Колегії закордонних справ.

У 1796 р. Іван Муравйов, подорожуючи Україною, заїхав до свого двоюрідного брата Михайла Даниловича Апостола, правнука гетьмана Данила Апостола. Так відбулося їх знайомство. 
Як згадував сам Іван Матвійович: «Він прийняв мене, обласкав мене, як найближчого родича». До речі, саме Михайло Апостол побудував у Хомутці новий палац зі стилістичними рисами пізнього бароко та раннього класицизму. 
Він же у 1754 р. звів муровану Троїцьку церкву з дзвіницею. До періоду його володіння належить і заснування парку.
Після повернення Івана Муравйова з-за кордону, Михайло Апостол відновив з ним стосунки, бо шукав захисту від колишньої дружини та племінниці, котрі намагались заволодіти його майном, а самого ув’язнити у монастирі. 
Іван Муравйов втрутився в цю ситуацію, використавши свої знайомства, і досяг успіху. На знак подяки Михайло Апостол запропонував родичу прийняти прізвище Муравйов-Апостол і стати спадкоємцем його величезного статку: містечок Бакумівка, Хомутець, Попівка та Савинці з селами і хутором Столбіним. 4 квітня 1801 р. імператорським указом було дозволено зміну прізвища. Крім бажання отримати спадщину, на це рішення вплинула й плутанина у величезній родині Муравйових, яку вони самі жартома називали «мурашником».

У 1802 р. Іван Муравйов-Апостол зайняв посаду посланника в Іспанії, з якою перед тим було укладено мирний договір. Війну Іспанії оголосив Павло І, але до бойових дій справа на дійшла. Ця посада вважалась нижчою за попередню. На початку 1805 р. посланника було відкликано до Петербургу, де він був холодно прийнятий імператором і незабаром вийшов у відставку.
Залишивши службу Іван Матвійович жив спочатку в Бакумівці, подарованій Михайлом Апостолом у 1801 р., і лише у 1817 р., по смерті останнього, Іван Муравйов-Апостол оселився у Хомутці, володіючи 3478 кріпосними душами і 13 десятинами землі. Маєток був великим. Навіть у 1920-ті роки на Полтавщині колишні володіння Муравйова-Апостола називали «муравйовськими степами».
Правда, за право володіти спадком Апостолів  Іван Муравйов мав ще поборотися. Після смерті Михайла Апостола у 1816 р. з’явився духовний заповіт, який начебто відмовляв Івану Матвійовичу в праві спадщини, проголошуючи спадкоємицею всього маєтку племінницю покійного Синельникову. Донька власника сусідньої Обухівки Софія Капніст-Скалон повідомляє, що Синельникови, незадоволені заповітом, спалили будинок і вирубали найкращу в саду столітню липову алею. Тому деякий час новий власник мешкав у невеликому будинку економа.
Згодом Іван Муравйов-Апостол перепланував парк і прибудував до палацу кам’яні флігелі. Центральна двоповерхова частина палацу з’єднувалась напівкруглими переходами з боковими флігелями, утворюючи П-подібну композицію. З боку паркового фасаду існувала тераса-лоджія, сходи від якої вели до ставка зі штучними острівцями.

Часи оупації1
Маєток в часи окупації під час Другої Світової війни. 1943 рік. Джерело:etoretro
Часи оупації2
     1943 рік. Джерело:etoretro
Часи оупації3
      1943 рік. Джерело:etoretro

 

Палац в сучасному стані.
Центральна будівля палацу. Фото: Юрій Репало.

Взагалі, господар маєтку дбайливо ставився до свого родинного гнізда, яке врешті-решт отримало наступний вигляд. Головний в’їзд у садибу пролягав через місток над річкою Хомутцем центральною алеєю парку до парадного двору-курдонеру перед палацом. Центральна двоповерхова частина палацу сполучалася напівкруглими переходами з бічними флігелями. Головний вхід оздоблював своєрідний ґанок, над яким на рівні другого поверху було влаштовано терасу-балкон, на яку був вихід з парадної зали. При цьому ентральна найдавніша частина була дерев’яна, а добудови – муровані. У центрі вхідної башти палацу – родинний герб Муравйових-Апостолів.
До складу садибного комплексу входили не лише головні будівлі маєтку (палац з флігелями й баштами, Троїцька церква), а й службові (контора управителя, житловий будинок садівника, каретний сарай, стайні, корівник, склади) та паркові споруди (оранжерея, теплиці, башта, альтанка, мости). Ансамбль був спроектований з неабияким мистецьким смаком, архітектурні об’єкти гармонійно поєднувалися між собою та природним довкіллям.

Палац інтер’єр
 Елементи внутрішнього оздоблення палацу, що частково збереглися попри загальному занедбаному стані всієї будівлі.
 Фото: Юрій Репало. 
Стеля
 Фрагмент оздоблення стелі.
 Фото: Юрій Репало. 

За відгуками сучасників, Іван Матвійович був ерудитом, естетом, поліглотом і бібліофілом, мав чудові вокальні здібності, завжди був душею товариства. У Хомутці Іван Муравйов-Апостол займався літературною працею, перекладав Горація, Цицерона, Аристофана, вивчав давніх та нових авторів. Часто бував у столицях, де відвідував літературні салони. Був членом «Бесіди російського слова», «Арзамасу», Вільного товариства любителів російської словесності. З 1811 р. – дійсний член Російської академії, з 1841 р. – почесний член Петербурзької Академії наук, автор низки літературних творів. Іван Матвійович був близько знайомий з Гаврилом Державіним, Миколою Карамзіним, Василем Капністом, Костянтином Батюшковим, Василем Пушкіним, Миколою Гнєдичем, Іваном Криловим, Олександром Шишковим та іншими видатними літераторами епохи. Його незалежна позиція і сміливі судження знаходили підтримку в літературному та громадському середовищі.

Побут в Хомутці був приблизно таким, як у багатьох великих поміщиків тієї епохи. Власник Хомутця славився як гостинний господар, тонкий гастроном і епікуреєць. Софія Капніст-Скалон згадувала: «Він, як відмінний гастроном, нічого не шкодував для столу свого. Огрядний і одягнений, як франт, іспанець, метрдотель, вправно підносив страви, пропонуючи кращі шматки і пояснюючи то французькою, то німецькою мовою, з чого вони складаються, – з господарем же він розмовляв іспанською».
Іван Матвійович не займався управлінням маєтками, доручаючи це управителям, і не обмежував себе у витратах. Через це родині постійно не вистачало коштів.
Муравйови-Апостоли тісно спілкувались зі своїми сусідами. У них часто бував відомий письменник, український автономіст Василь Капніст, чий маєток знаходився у Великій Обухівці, за 20 кілометрів від Хомутця. Василь Капніст та Іван Муравйов-Апостол часто сперечались через суперництво за роль провідного письменника в Україні. Брати Муравйови-Апостоли тісно спілкувались з синами Василя Капніста, Олексієм та Семеном, які теж були членами Союзу благоденства, а Семен взагалі у 1823 р. одружився з донькою господаря Хомутця Оленою.

Підтримувала стосунки сім’я Муравйових-Апостолів також з власником Кибинців, сенатором і членом Державної ради Дмитром Трощинським. За спогадами Софії Капніст-Скалон, «доволі велика вітальня Муравйова містила в собі кабінет і велику його бібліотеку, і рояль, і різні ігри, і камін, довкола якого сідали зазвичай і гості, і господарі, ведучи бесіду або читаючи вголос, а найбільше слухаючи чудовий спів самого господаря і дуети з прекрасною його донькою».

Взагалі, господарі Хомутця жили справді багатим духовним життям. Це дворянське гніздо славилося своєю бібліотекою з класичними творами вітчизняної та світової літератури, включно з рідкісними виданнями: 59 альбомів “Опису Єгипту” (1820 р.), два великих альбоми з гравюрами на міді із зображеннями краєвидів Італії, острова Сицилії, розкопок Геркуланума. У бібліотеці були зібрані й багаторічні комплекти російських та іноземних журналів, що регулярно надходили у Хомутець. Картинна галерея власника налічувала багато творів західноєвропейського образотворчого та декоративного мистецтва, портретну галерею свого роду, збірку античних і середньовічних старожитностей з Ольвії та Криму. Тож не дивно, що Іван Муравйов-Апостол написав одну з перших наукових праць з історії та географії Криму “Путешествие по Тавриде”, видану у 1823 р.

Іван Матвійович був двічі одружений. Першою дружиною була донька генерала Анна Семенівна Черноєвич (1770–1810) з сербського (чорногорського) роду. У шлюбі народилось семеро дітей: четверо доньок, а також три сини – майбутні декабристи Матвій (1793–1886), Сергій (1796–1826) та Іполит (1806–1826). Діти навчалися в Парижі, де проживали разом з матір’ю до 1809 р. Вони навіть не знали російської мови. І лише на російському кордоні мати розповіла їм про існування кріпацтва. Після смерті матері вихованням дітей займалася тітка Катерина Федорівна Муравйова.

Перша дружина.

У 1812 р. Іван Матвійович одружився вдруге з донькою сенатора, дійсного статського радника Василя Володимировича Грушецького – Прасковією, яка мала багате придане. У цьому шлюбі народились доньки Євдокія, Єлизавета та син Василь (1817-1866). 
Питання стосунків Івана Матвійовича з синами-декабристами залишається малодослідженим. Сучасники відзначали, що він був егоїстом і сімейним деспотом. Софія Капніст-Скалон згадувала, що «в сімействі своєму він був деспотом і до крайнощів несправедливим до старших дітей своїх, які в усьому зазнавали нужди, мовчки мали зносити безліч неприємностей». Вона відзначала суперечливий характер стосунків батька з синами: з одного боку, Сергій Муравйов-Апостол «був улюбленцем батька і мав великий вплив на нього», з іншого – Іван Матвійович був «часто несправедливим проти старших дітей своїх, взагалі не любив і не ласкав їх після другого одруження».

Сергій Муравйов-Апостол
 Портрети Сергія Івановича Муравйова-Апостола, одного з лідерів повстання декабристів. Страчений 25 липня 1826 року.
Матвій Муравйов-Апостол
  Матвій Іванович Муравйов-Апостол. Після повстання отримав 15 років каторги і аж до помилування в 1856 році перебував у Сибіру.
Меморіальна дошка
 Меморіальна дошка з втраченими зображеннями.

Князю Рєпніну після придушення повстання було доручено з’ясувати спосіб життя його колишнього ад’ютанта. Він повідомив Миколі І: «З допитів дворових людей, особисто мною зроблених, зібраних від сусідів, і поліцейських спостережень про Матвія Муравйов[а], всепідданійше доповідаю, що він, проживаючи останнім літом в селі свого батька, містечку Хомутець, їздив до Д. П. Трощинського [Кибинці], закохавшись в онучку його княжну Хілкову. В родині Капніста М.М. Муравйов-Апостол полаявся з Олексієм Капністом, що видно з його переписки. За найголовнішу причину цього можна вважати, що й цей також шукав руки кн. Хілкової».
В той час у нього загострилися стосунки з мачухою і батьком, який, за спогадами самого Матвія Івановича, завжди зривав невдоволення на старшому синові. Ці суперечності намагався залагодити Сергій Муравйов-Апостол, якого в родині називали «добрим генієм». Але навіть у Петропавлівській фортеці Матвій Муравйов-Апостол згадував Хомутець. В одному з листів він, зокрема, писав: «Є французькі романси, які так жваво нагадують мені вітальню в Хомутці, камін, круглий стіл…».
В іншому листі він, вочевидь очікуючи на смертний вирок, виявляє бажання бути похованим у батьківському маєтку: «Поблизу Хоролу в Хомутці, там, де розгалужується дорога з Хомутця в Бакумівку і Обухівку, є джерело; за малоросійським звичаєм тут стоїть дерев’яний хрест. Повертаючись …, я відпочивав біля хреста, і там я б хотів бути похованим». Проте відомо, що доля розпорядилась інакше.

Сергій Муравйов-Апостол бував у Хомутці лише наїздами, коли отримував відпустки. Зокрема, у 1820 р., уже будучи членом Союзу благоденства, він пробув тут майже три місяці. У жовтні 1823 р. він провів відпустку в Хомутці, відвідував сусідні села. Через хомутецьку пошту Сергій Муравйов-Апостол просив батька пересилати солдатські листи додому. У листі до батька 14 травня 1821 р. декабрист писав: «Уявляю собі, дорогий тату, яким повинен бути гарним Хомутець! Як повинно бути приємно в саду. Як би я хотів опинитись там».

З Хомутцем пов’язана загадка особистого життя Сергія Муравйова-Апостола. 21 січня 1826 р. із в’язниці він написав батькові: «Наважуюсь доручити вашому піклуванню, мій любий тато, двох маленьких сиріт, яких я всиновив; вони перебувають тепер у Хомутці. Їх метричні свідоцтва та інші папери мають знаходитись там само. Один з них хворобливий; у нього золотушна пухлина на коліні, через яку лікарі мені давно радили Кавказькі води. Вони знайдуть в вас, любий тато, покровителя, більш корисного, ніж я». З огляду на поширену тоді практику всиновлювати позашлюбних дітей від селянок, можна припустити, що це – діти самого декабриста. Молодший з братів-декабристів, Іполит, постійно жив у Хомутці до служби в армії.

Попри близьке знайомство батька та синів Муравйових-Апостолів з проукраїнськи налаштованими дворянами-автономістами, які жили поряд з ними, немає жодних підстав говорити про те, що вони хоча б в якійсь мірі розділяли їх погляди. Не належачи до української шляхти, власники Хомутця за своїми політичними уподобаннями належали до російського лібералізму, орієнтованого на тодішні європейські зразки.
Після придушення повстання декабристів, у 1826 р., Іван Матвійович Муравйов-Апостол остаточно залишив службу, на яку повернувся у 1824 р., і виїхав за кордон, де жив переважно у Франції, а також Відні та Флоренції. При цьому за ним зберігалось жалування сенатора і пожиттєва пенсія. Наприкінці 1840-х рр., вже тяжко хворий, Іван Матвійович повернувся на Батьківщину, але доживав віку в Петербурзі., де і помер 12 березня 1851 року.

Після його смерті маєток перейшов у власність молодшого сина Василя, який, розпещений батьками, успадкував батьківський егоїзм і марнотратство.
Наприкінці XIX ст. у Хомутці неодноразово бував Антон Чехов, який вважав, що клімат Полтавщини сприятиме його одужанню. У 1891 р. він навіть хотів придбати хутір у козака Яценка, однак домовитись щодо ціни не вдалося.

Після революції 1917 р. маєток було розграбовано і націоналізовано. У 1920 р. в колишньому палаці було відкрито одну з перших в Україні агропрофшколу, пізніше перетворену на Хомутецький зоотехнікум ім. Декабристів. У 1960 р. технікум було реорганізовано в ветеринарно-зоотехнічний. Коли технікум збудував нові корпуси, будівля колишнього палацу стала пусткою.

 Клуб колишнього агротехнікуму
  Клуб колишнього агротехнікуму.
  Фото:smyk 

Хоча з 1924 р. будинок охороняється законом, з початку 1990-х рр. він перебуває в аварійному стані, йде поступова руйнація унікальної історичної пам’ятки. Від колишньої розкоші панської садиби залишились лише фрагменти: стіни, ліпнина з гербами колишніх власників та розетками, унікальна дерев’яна стеля в одній з кімнат, розписи на стелях в інших кімнатах.

Хомутецький парк, пам’ятник садово-паркового мистецтва, закладений наприкінці XVIII ст., теж перебуває в занедбаному стані. Тут зберігся черешчатий трьохстовбурний дуб, посаджений Іваном Муравйовим-Апостолом на честь трьох синів-декабристів. За переказом, існувало пророцтво, що дуб залишиться на довгі роки, а доля трьох синів господаря буде сумною.

Дуб
 Фото: Мандруймо Полтавщиною

 

Посилання на маршрут – https://map.codpa.org.ua/

Для того, щоб скористатися ним – зайдіть у розділ "Маршрути" й опустіться до маршруту під номером 6  «Українські Афіни Полтавщини»

 

Віталій Сальніков, ст. наук. співр. КЗ “ЦОДПА”

Для підготовки публікації використано матеріали: Розсоха Л. Миргородщина козацька і Гоголівська; Л.Шевченко Дворянське гніздо Муравйових-Апостолів на Полтавщині; Кузьменко А. Ю. Іван Матвійович Муравйов-Апостол. Нарис життя і творчості та ін.
 

кві 27, 2021
206
1
min read